Розпад СРСР

Розпад СРСР виявився справою кількох років. Найчастіше процес пов’язують з добою горбачовської Перебудови (1985–1991). Можна почути думку, що крах держави відбувся швидше, а саме через заколот ДКНС у серпні 1991 року. Утім сформувати певне цілісне уявлення про передумови та «винуватців» загибелі комуністичного режиму не є складним.

Причини

Причини розпаду СРСР чітко простежуються у:

• неефективності народного господарства, сировинному характері економіки, залежності від нафтодоларів;
• заморожуванні національних проблем (органи безпеки жорстко стежили за національними рухами та міжетнічними суперечками, державні ЗМІ не піднімали подібні питання) та русифікації (реалізація концепції про радянський народ);
• різкому погіршенні економічного та соціального становища у кінці 1980-х років у всіх республіках;
• наростанні напруги між республіканськими елітами та всесоюзним керівництво в Москві (СРСР — формально федерація, по факту — унітарна країна);
• пожвавленні суспільно-політичного життя в усіх республіках під впливом політики гласності та лібералізації;
• втраті авторитету КПРС та розчаруванні в комуністичній ідеології;
• виснаженості держави від війни в Афганістані (1979–1989) та від гонки озброєння в рамках «холодної війни»;
• інших факторах.

Перші два названі чинники притаманні попередньому часу, зокрема періоду брежнєвського застою. Тоді запас міцності радянської політичної системи дозволяв жити по-старому. І громадяни, маючи стабільний добробут, схвалювали політику партії.

Невдалі спроби зберегти СРСР

Однак, у 1980-ті роки намітилася господарська стагнація, яка посилилася внаслідок падіння світових цін на нафту, непродуману антиалкогольну кампанію (1985–1987) та політику «прискорення».

Уряд М. Горбачова був змушений відмовитися від старих підходів та започаткувати 1987 року реальну демократизацію суспільства. Цей крок не міг ураз покращити економічний стан, натомість призвів до втрати контролю всесоюзного центру над політичними процесами в республіках.

У 1988–1990 роках відбувся парад суверенітетів, під час якого всі республіканські парламенти переобрали на себе повноту влади. Ці дії трактувалися як отримання незалежності, зокрема в УРСР (Декларація про державний суверенітет від 16.07.1991 р.). Проте це не був остаточний розрив зв’язків між республіками, а відтак завершений розпад СРСР.

Більшість учасників Радянського Союзу (Азербайджанська, Білоруська, Казахська, Киргизька, Російська федеративна, Таджицька, Туркменська, Узбецька, Українська республіки) погодилася на укладення нового союзного договору (референдум 17.03.1991 р.).

Протягом т. зв. новоогарьовського процесу до літа 1991 року було розроблено проект Союзу Суверенних Держав. Його мали підписати 20 серпня. Проте консервативні кола радянського уряду та керівники КПРС спробували запобігти цьому: 18–22 серпня 1991 року вони здійснили невдалу спробу державного перевороту в СРСР (серпневий путч).

Завершення розпаду

Юридично розпад СРСР оформився у грудні, коли лідери Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук) уклали Біловезьку угоду (7–8.12.) про розпуск Союзу та утворення СНД. 25.11.1991 року президент СРСР М. Горбачов склав повноваження, відмовившись від спроб реанімувати державу.