
Заборони української мови за останні 400 років є прямим наслідком тривалої відсутності української державності до кінця XX століття. З іншого боку, сама мова здавна перебуває на високому рівні розвитку. З кінця XVI століття з’являються лексичні та тлумачні словники української мови (Лаврентія Зизанія 1596 року, Памво Беренди 1627, 1653 років) проведено кодифікацію церковнослов’янської мови східнослов’янської редакції (Мелетій Смотрицький 1619 року) та власне староукраїнської мови (Іван Ужевич 1643 року).
Продовжити читання “З хроніки заборони української мови: як імперія боролася із мовною загрозою”