Чим була викликана англо-китайська війна 1839-1842: передумови опіумних воєн

Склади британської Ост-індської компанії з опіумом

У роки правління імператора Цяньлуня /Айсіньгьоро Хунлі/ (1736–1795) Китай (Цінська, Серединна імперія) досягла апогею розвитку. Хоча до кінця XVIII ст. з’явилися ознаки нової династійної кризи сама країна економічно розвивалася екстенсивним шляхом: зростало населення, розширювалися посівні площі, збільшувалося виробництво та торгівля тощо.).

Особливості зовнішньої торгівлі Китаю з Європою (XVIII – початок XIX ст.)

Цінська імперія не потребувала незрозумілих їй економічних і духовних цінностей Заходу. Через це торгові відносини між Європою та Китаєм відбувалися в інтересах китайців: вони вивозили свою продукцію (головним чином чай) в обмін на срібло. Інші товари їм не були потрібні.

Потреби внутрішнього ринку забезпечувалися власним китайським виробництвом. Тому Китаю іноземні товари не були потрібними. Китаєзнавець Роберт Харт (1835 – 1911), тривалий час прожив у Серединній імперії, писав: «Китайці мають кращу у світі їжу — рис; кращий напій — чай; кращий одяг — бавовну, шовк, хутро. … Оскільки їхня імперія настільки велика, а народ численний, їхня торгівля між собою робить непотрібними всіляку значну торгівлю та експорт до зарубіжних держав».

З II половини XVIII ст. Китай обмежив зовнішню торгівлю до двох пунктів:

  1. місто Гуанчжоу (морська торгівля із Західною Європою).
  2. місто Кяхта (сухопутна торгівля з Російською імперією).

Іноземну торгівлю в інших місцях було заборонено.

Європейці потерпали від торгового дисбалансу: вивозили невідновлюваний дорогоцінний метал (срібло) на відновлюванні китайські товари. На зламі XVIII–ХІХ ст. західні держави, насамперед Велика Британія, намагалися проникнути до китайського ринку попри чинні обмеження.

Опіум: порятунок європейської торгівлі, катастрофа китайської держави та нації

Було знайдено товар, який мав особливий попит у китайського населення та за який платили китайським сріблом. Це опіум. Англійці завозили його зі своєї індійської колонії Бенгалії (зараз входить до складу держав Індія та Бангладеш). Бенгальський опіум нелегально постачався до Китаю. Контрабанда досягла небачених масштабів.

За деякими підрахунками:

  • 1775 року завезено 1,4 тонни
  • 1830 року обсяг становив 1500 тонн
  • 1838 року — 2000 тонн

1833 року Велика Британія досягнула позитивного торгового балансу. Тобто англійський експорт до Китаю перевищив імпорт. 1835 року наркоторгівля становила ¾ від всіх іноземних товарів.

Вже у 1810-1820-х рр. економіка Китаю відчула негативні наслідки опіумної торгівлі: на китайських ринках відчувалася нестача срібла, срібна монета фактично зникала з обігу. Мешканці імперії дедалі складніше платили податки, які збиралися сріблом.

Не всім вистачало цього металу й на опіум. Китайці почали вирощувати опіумний мак для внутрішнього споживача. Як наслідок, упало виробництво традиційних китайських товарів (чаю, рису, фарфору). Нестачу компенсували імпортом.

Від захоплення наркотиками страждало здоров’я нації. Це проявлялося в катастрофічному розладі психіки та фізіології опіумного курця…

Все почалося з опіумних курилень. Ще у XVII ст. голландські торговці Нідерландської Ост-Індської компанії завезли до Китаю опіум, який був «рядовий» товаром на рівні з тютюном. Голландці вважали суміш тютюну та опіуму ефективним засобом боротьби з малярією. Китайці найбільше оцінили наркотичний ефект, за допомогою якого легко отримати задоволення та потрапити до іншої реальності.

У прибережних містах з’явилися опіумні курильні, які невдовзі поширилися вглиб країни. На початку XVIII ст. курильні стали масовим явищем. Імператорськими указами (1729, 1800) безрезультатно намагалися заборонити продаж опіуму та діяльність курилень.

1834 року імпортний опіум вживало понад 2 млн китайців. Серед них було до 20% столичних і до 30% провінційних чиновників. В окремих структурах наркоманами було 50–60% посадових осіб. Так чи інакше жертвами стали всі верстви населення Цінського Китаю.

«Війна» китайського уряду з опіумом: провали та перший успіх

Лінь Цзесюй спостерігає за знищенням опіуму в 1839 році

Тривалий час центральна влада без успіху боролася. Її дії було направлено на наркоманів і власників курилень. Окрім карального апарату працювала пропаганда: влаштовувалися публічні лекції, ставилися народні п’єси. Так доносилася інформація про трагічний кінець опіумних курців. Сьогодні схоже борються з тютюнопалінням, зокрема зазначаючи на упаковках: «Куріння вбиває». Ефект той самий, що 200 років тому.

У 1830-х роках чиновник Лінь Цзесюй (1785–1850) запропонував нову стратегію: боротися з постачальниками опіуму, а не з їхніми «клієнтами». Імператор Даогуан /Айсіньгьоро Міньнін/ (1782–1850) погодився на пропозиції. 31 грудня 1838 року він призначив Цзесюя імператорським комісаром і командувачем військо-морських сил у провінції Гуанчжоу (Гуандун).

Цзесюй діяв рішуче та ефективно. У березні 1839 року він у британців конфіскував і знищив 20 тис. ящиків з опіумом, розгромив курильні, заарештував чиновників-наркоманів, влаштував показові страти.

У Гуанчжоу було дозволено торгувати лише тим іноземцям, які відмовилися перевозити опіум. На відміну від інших торговців (наприклад, американців), англійців таке зобов’язання не влаштовувало. Через це в грудні 1939 року імператор Даогуан заборонив торгувати у Китаї всім купцям із Великої Британії та Індії.

У відповідь британська корона оголосила війну (квітень 1840) та відправила до берегів Китаю військовий флот з 40 кораблів. Розпочалася Перша опіумна війна (1839/1840–1842)

ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.