До кінця 1980-х років стрімко погіршувалося соціально-економічне становище України як і усього СРСР. 1985 року нове радянське керівництво здійснило перші кроки по реформуванню згори (перебудова). Проте настільки незграбно, що у господарстві держави стався рух від застою до неприкритої кризи.
Падіння спостерігалося в усіх сферах економіки. Промисловість республіки набула разючої структурної, територіальної та галузевої диспропорції. Це зокрема:
- надмірна централізація зі сторони всесоюзних відомств і міністерств. Москва призначала своїх директорів на 65% підприємств, які знаходилися на території УРСР. Також під її контролем перебувало 95% індустріального майна республіки;
- лише 30% підприємств становили харчову та легку промисловість, тобто забезпечували населення товарами широкого споживання;
- до 80% продукції машинобудівної галузі йшло на потреби військового озброєння, а в цілому на УРСР припало 30% радянського ВПК.
Радянська економічна модель була спрямована на виробництво заради виробництва. Потреби громадян не враховувалися. Тому в умовах лібералізації кризові явища в економіці ще більше проявилися.
Модернізація старих фабрик і заводів практично не здійснювалася. Нові кошти йшли на будівництво нових об’єктів, часто технологічно застарілих уже на стадії проектування. Також екстенсивно розвивалося сільське господарство.
Радянський аграрний комплекс безнадійно відстав від західних зразків. 1986 р. частка ручної праці в колгоспах дорівнювала 75%. Цей показник к окремих сільськогосподарських галузях (тваринництво, овочівництво, садівництво) був вищим.
УРСР давала 23% продукції сільського господарства Союзу. Більша частина врожаю вивозилася за межі республіки. Тому в Україні регулярно виникала нестача продовольства. У цей час населення споживало втричі менше м’яса та гіршої якості, ніж громадяни Сполучених Штатів.
Рівень життя населення виявився нижчим, порівняно з загальносоюзними показниками. Про це свідчить аналіз заробітної плати та роздрібного товарообігу, проведений 1988 року. 1990 року УРСР за народжуваністю займала останнє в Союзі місце, а за смертністю – друге (разом з Естонією).
Такі звичні явище як черги та дефіцит посилилися. Ціни на товари та послуги зросли. У кінці 1990 року уряд запровадив карткову систему (купони) на придбання продовольчих і промислових товарів, щоб знизити негативні наслідки розбалансування споживчого ринку, зокрема спекуляції товарами.
Час запам’ятався антиалкогольною кампанією (1985–1987), яка не зупинила пияцтво, але стимулювала різні негативні соціальні явища, зокрема самогоноваріння. Зросла кількість наркоманів і токсикоманів. Була нанесена шкода виноробній галузі: за два роки в УРСР вирубали виноградники площею 60 тис. га.
1990 року було зафіксовано скорочення виробництва УРСР на 3,4% порівняно з 1989 роком. А 1991 року валовий суспільний продукт виявився на 11,3 менший, ніж 1990 року.
Негаразди в економіці та соціальній сфері призвели до розгортання страйкового руху у 1989 році.
Липневий страйк шахтарів характеризувався низкою особливостей – високою організацією, виникненням робітничих дружин і страйкомів, висуванням економічних і деяких політичних вимог. Переговори відбувалися на всесоюзному рівні. Одна з вимог гірняків – змінити першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького. Розгортання страйкового руху продовжилося наступного року.
(оцінок: 4, у середньому: 4,50 из 5)