Перебудова в Україні

Перебудова в УРСР відбувалася за загальною схемою реформ в СРСР. Можна назвати три етапи Перебудови, які стосуються як центру так, і республік:

1. Прискорення економічного розвитку без зміни сутності радянської соціалістичної системи (1985–1986).
2. Власне перебудова, тобто спроба реформувати систему (1987–1990).
3. Неконтрольовані процеси, що супроводжувалися загостренням кризових явищ і розпадом Радянського Союзу (1990–1991).

Причини та початок перебудови пов’язані з неспроможністю Радянського Союзу розвиватися по старому плану «будівництва соціалізму». Ініціатором реформування СРСР стало оточення нового генсека М. Горбачова. Воно в квітні 1985 року постановило до 2000 року розв’язати низку соціально-економічних проблем держави, подолати її відставання від провідних країн світу за рахунок мобілізації внутрішніх сил Союзу. Проте запас міцності радянської системи вже було вичерпано, тому т. зв. «політика прискорення» не дала очікуваних наслідків.

Найяскравішим її вираженням стала антиалкогольна кампанія 1985-1987 рр. Попри явне покращення ситуації в галузі охорони здоров’я та демографії, «сухий закон» завдав непомірної шкоди господарству та фінансовій системі СРСР й України зокрема. Так, бюджет республіки на 20% складався з надходжень від продажу алкоголю, було знищено 60 тис. га виноградників, зросла тіньова торгівля спиртним, погіршилася ситуація з корупцією тощо.

1987 року союзний уряд ініціює реальні реформи. Спочатку проголошується курс на гласність. Вона мала сприяти конструктивній критиці політики влади на шпальтах газет, телебаченні, публічних мітингах тощо. Також було дозволено обговорювати суперечливі сторінки минулого, зокрема: політичні репресії, голодомор, Українську народну республіку, діяльність ОУН-УПА, дисидентів, І. Мазепи тощо. Невдовзі поряд із гласністю розгорнулася лібералізація: місцями здійснювалося реальне оновлення адміністративних кадрів, вибори 1989 року стали проводитися на альтернативній і змагальній основі (двоє і більше справжніх кандидатів у депутати). Гласність та лібералізація підготували ґрунт для перевороту в суспільній свідомості громадян.

У червні 1987 року ЦК КПРС вирішив впроваджувати в економіці ринкові механізми:

• з’явилися орендні та акціонерні форми господарств і кооперативів;
• виникло поняття сімейного підряду та малих підприємств;
• іноземний капітал отримав право створювати спільні фірми.

Однак це не могло враз покращити соціально-економічне становище в державі.

Нововведенням протистояла консервативна частина партійних діячів. Одне із таких угруповань зосередилося довкола першого секретаря КПУ В. Щербицького. Цей політик з брежнєвських часів залишався на посаді до осені 1989 року. Тому перебудова в Україні тривалий час гальмувалася.

У той час спостерігалося цікаве явище: в українських містах виникали ранкові черги до кіосків з періодикою. Так прихильники свободи та реальної демократії ретельно слідкували за розповсюдженням плюралізму та гласності, про які писали центральні ЗМІ.

Одним із каталізаторів справжньої перебудови в Україні стала Чорнобильська катастрофа. Вона продемонструвала громадянам, якою є принизливою та небезпечною повна залежність УРСР від Москви.

Першими, хто виступив із захистом екології, української культури та відкриття історичного минулого стали члени Спілки письменників з її «Літературною Україною» (О. Гончар, І. Драч, Б. Олійник та ін.). Виникли незалежні неполітичні організації – «Зелений світ», «Товариство Лева», «Громада» тощо. З поверненням із місць ув’язнення українських дисидентів (В. Чорновіл, Л. Лук’яненко та ін.) постають перші політизовані громадські спілки.

1989 року створена перша некомуністична політична партія – Народних Рух України. До 1991 року їх було вже 16. Після відставки В. Щербицького політична роль 1-го секретаря КПУ в житті республіки де-факто перейшла до Голови ВР УРСР. Це природно у зв’язку із посиленням значимості республіканського парламенту.

1990-1991 рік пройшли під знаком досягнення самостійницьких прагнень УРСР. 16.07.1990 р. прийнято Декларацію про державний суверенітет, а 24.08.1991 р. проголошено незалежність. Перебудова в Україні відбулася без міжетнічних конфліктів, які поширилися на периферії СРСР.