Можна припустити, що результати березневих виборів 1990 року до ВР УРСР визначили шлях до незалежності України. Загалом, події відбувалися під знаком перебудовчих процесів, що розгорнулися у другій половині 1980-х років. Волевиявлення в республіці виявилося значно демократичнішим за вибори народних депутатів Радянського Союзу, що відбулися навесні 1989 року.
Виборчий процес регулював Закон УРСР про вибори до ВР, ухвалений 27.10.1989. Серед його основних положень:
- поява принципу обов’язкової альтернативності кандидатів;
- відсутність «фільтруючих» громадянських зібрань, щоб затверджувати кандидатів у депутати;
- обираються 450 депутатів (у попередні роки – 650);
- громадські організації не могли посилати до ВР УРСР своїх депутатів тощо.
Остання норма існувала у всесоюзному законі, який дозволяв обрати 1/3 складу парламенту (750 з 2250 депутатів) за рахунок виборів громадськими осередками.
Передвиборна кампанія початку 1990 року вирізнялася своєю демократичністю. Вона ширила ліберальні ідеї, за які відносно нещодавно можна було потрапити за ґрати. Вже тоді відкрито звучали думки про економічну та політичну самостійність республіки від московського центру.
Приймало участь біля 3 тис. кандидатів, що в середньому склало майже 7 учасників на місце. Було обрано 442 депутати, серед яких 111 ввійшли до парламенту як демократи (належали до Демократичного блоку). В окремих регіонах демократи здобули переважну більшість мандатів. Це Волинська, Івано-Франківська, Київська, Львівська та Тернопільська області. На Львівщині демократичні сили (від Народного Руху) перемогли в усіх 24 округах.
За результатами виборів 1990 року утворилися дві коаліції:
- провладна «Група 239», сформована з членів КПУ та інших консерваторів (голова О. Мороз);
- опозиційна «Народна рада» (голова академік І. Юхновський).
Такого розподілу раніше не могло було. При цьому опозиціонери мали вплив. Вони (зокрема Д. Павличко, Л. Танюк) стали на чолі 7-ми з 23-ох постійних парламентських комісій.
Головою парламенту в червні став 1-й секретар компартії В. Івашко, якого у липні 1990 року змінив Л. Кравчук.
Верховна Рада УРСР 12-го скликання працювала на постійній основі. До того часу депутати збиралися двічі на рік на кілька днів. Після парламентських виборів 1990 року центр політичного управління республіки перемістився з КПУ до парламенту. Формування багатопартійної системи в Україні було реально закріплено на політичному рівні.
