В’ячеслав Максимович Чорновіл – державний і громадський діяч, народний депутат України, дисидент-шістдесятник, лідер Народного Руху (НРУ) та активний учасник здобуття української незалежності.
1960 року закінчив КНУ імені Т. Шевченка за спеціальністю журналіст. Починає працювати редактором та старшим редактором на Львівському телебаченні. Досліджує українську літературу, виступаючи на позиціях критика. 1964 року склав аспірантські іспити до Київського педагогічного інституту, проте через власну громадянську позицію Чорновола не допускають до навчання.
На прем’єрі стрічки «Тіні забутих предків» (4.09.1965) став учасником відомого протесту проти хвилі арештів національної інтелігенції. Після цього активно критикує комуністичну владу. Через подібні дії В’ячеслава Максимовича звільняють з роботи та переслідують: здійснюють обшуки, допитують тощо. Згодом перший арешт на три місяці примусових робіт.
В. Чорновіл, будучи журналістом, розвиває український самвидав. За таку публіцистичну діяльність, а саме видання закордоном (тамвидав) «Лиха з розуму», засуджують на три роки таборів суворого режиму.
1970 року засновує самвидавний «Український вісник». Цей журнал стає помітним явищем у житті громадського та національного руху. З одного боку, довкола Чорноволового видання гуртується низка представників свідомої інтелігенції (зокрема, Я. Дашкевич, І. та І. Калинці, Я. Кендзьор), з іншого – вісник публікує праці плеяди дисидентів-сучасників (І. Дзюби, В. Симоненка, В. Стуса та інших).
З 1979 року бере участь у роботі Української Гельсінської групи.
За свою активність, В’ячеслава Михайловича ще двічі арештовують та засилають: мордовські табори (1972–1979) та перебування в Якуті без права повернення до України (1980–1985).
Повернувшись, В. Чорновіл продовжує докучати комуністичному режиму. 1988 року на користь дисидентів ситуація змінюється, коли до УРСР проникла гласність та лібералізація. В Україні відбулися перші справжні політичні мітинги. Налагоджуються взаємозв’язки з національними рухами інших республік (прибалтійськими та закавказькими).
У вересні 1989 року, незадовго до відставки «брежнєвського» секретаря КПУ В. Щербицького, В’ячеслав Максимович бере участь у створені Народного Руху України (з 1992 року до кінця життя – голова організації). Цей громадський рух об’єднав патріотів з різних політсил.
1990 року Чорновіл і низка колишніх дисидентів стають народними депутатами Верховної Ради УРСР. Вони склали основу опозиційної групи «Народна рада». З їх ініціативи за підтримки провладної більшості відбулося проголошення державного суверенітету (16.07.1990) та незалежності (24.08.1991) України.
Усі 1990-ті роки В. Чорновіл перебуває на постійній парламентській роботі, активно працює над законотворчістю та розбудовою НРУ. Паралельно займається журналістикою.
В. Чорновіл брав участь у президентських виборах 1991 року. Тоді В’ячеслав Максимович зайняв друге місце, поступившись Л. Кравчуку. Він планував йти на вибори 1999 року, проте 25.03.1999 року загинув в автокатастрофі. Незадовго до цього у вищому керівництві НРУ відбувся конфлікт. Існує думка, що ці дві події пов’язані зі спробою усунути з політичного олімпу В’ячеслава Максимовича.
