Проголошення незалежної України

У кінці 1980-х років, московський центр фактично втратив контроль над політичними процесами в республіках, і навіть у самій РСФРР. Стрімка демократизація під впливом гласності та лібералізації зробила дійсністю відносно демократичними вибори народних депутатів до радянського парламенту в 1989 році. Подібним чином відбулися республіканські вибори (див.: вибори до ВР УРСР 1990 року). До законодавчого органу ввійшли демократи, які становили меншість, проте вперше залучилися до законотворчої діяльності та отримали парламентську трибуну для виступів.

Утім неконтрольовані процеси в республіках прискорилися через:

Починаючи з листопада 1988 року, в Радянському Союзі відбувся парад суверенітетів. Тоді Естонія (18.11.1988) проголосила про свій суверенітет. Через особливості українського політичного процесу, в УРСР Декларація про державний суверенітет України була прийнята 16.07.1990. У цьому параді республіка стала 9-ю (примітно, що РСФРР – 7-ю).

Окрім згаданих чинників, цей крок прискорив факт виходу Литви зі складу Союзу (11.03.1990) та загострення міжетнічних конфліктів у низці регіонів Союзу.

Радянська всесоюзна влада, розуміючи про безповоротний розпад СРСР в недалекому майбутньому, у грудні 1990 року вирішує реформувати державу.

На підтримку цього рішення 17.03.1991 року відбувся референдум про збереження СРСР. 70,2% громадян УРСР підтримали ідею оновлення, а 80% учасників погодилися, щоб в СРСР Україна зайняла місце відповідно до Декларації про державний суверенітет.

Громадяни дев’яти республік, які брали участь у референдумі, підтримали задум про реформи. У квітні 1991 року розпочався т. зв. новоогарьовський процес, на якому розробили проект конфедеративного Союзу Суверенних Держав, що мав змінити СРСР. Нову союзну угоду запланували підписати 20.08.1991 р.

Проте консервативні кола КПРС та вищі чиновники, які ввійшли до т. зв. ДКНС, здійснили 19 серпня заколот. Його метою стало відновлення старої версії режиму. Спроба державного перевороту в СРСР виявилася невдалою – 21 серпня виступ придушили.

ВР УРСР не підтримала путчистів, проте дії зі сторони комуністичної більшості та ЦК свідчили про схильне ставлення до заколотників. Тому після 21 серпня природним став острах українських комуністів за своє майбутнє. Очевидно це дало можливість абсолютній більшості депутатів проголосувати за відновлення української державності.

24.08.1991 р. було ухвалено Акт проголошення незалежності України. Згодом історія підтвердила, що голосування не було продиктовано патріотизмом. Депутати-націоналісти становили меншість, натомість комуністи просто рятували своє становище.

Ситуативний союз національних і комуністичних кіл дозволив утілити в реальність Акт проголошення незалежності України. Попередній документ – Декларація про державний суверенітет України – передбачав утворення самостійної держави, проте на той час політичної волі не вистачило. Цього разу одвічне прагнення українського народу мати свою державу було підтверджено 1.12.1991 р. під час республіканського референдуму, на якому 90,32% учасників обрали шлях самостійництва.

ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.