Гласність і лібералізація

Гласність – період максимальної відкритості в діяльності державних установ, час вільної діяльності засобів масової інформації. Цей термін найчастіше стосується подій останніх років існування СРСР.

У широкому сенсі гласність – невід’ємна складова процесу реформування Радянського союзу, відомого під назвою «Перебудова». У вузькому – це одне з трьох гасел, що ідейно символізували докорінні реформи у СРСР: «гласність – перебудова – прискорення».

Широкого вжитку термін уперше набув після пленуму ЦК КПРС, який стався у січні 1987 р. Тоді керівництво Союзу дозволило висвітлювати та обговорювати у ЗМІ заборонені доти злободенні теми, що стосувалися економіки, політики, історії та культури. Дозволено критикувати та засуджувати дії радянської влади, здійсненні в сталінські часи. Для України цей процес набув особливого значення. Тепер стала відкрито поширюватися інформація про голодомор 1932–1933 роки, інші голоди радянського часу, репресії, боротьбу Центральної ради, Гетьманату, Директорії за незалежну Україну тощо.

Було дозволено читати та вивчати праці заборонених авторів (В. Винниченка, М. Грушевського, М. Хвильового та ін.) чи окремі «небажані» твори (І. Дзюби, М. Брайчевського та ін.). Стали видаватися офіційні документи, спогади учасників про суперечливі події з історії ХХ ст.

Суспільна свідомість громадян змінилася, що заклало підвалини для переосмислення радянської дійсності.

Гласність стала вододілом між повсюдною цензурою (як інститут остаточно скасована протягом 1990–1991 рр.) та повною свободою слова. Цей процес нерозривно пов’язаний з лібералізацією громадсько-політичного життя. Пом’якшися політичний режим, зокрема відбулися звільнення політичних в’язнів, дисидентів.

По СРСР лібералізація виражалася в (а) закріплені особистих прав і свобод, (б) втраті комуністичною партією керівної ролі в державному управлінні, (в) русі за реформи, (г) посиленні самоврядування республік на фоні ослаблення влади московського центру. Прикладом останнього є прийняття Декларації про державний суверенітет України (16.07.1990).

Гласність і лібералізація в Україні відбулися пізніше інших республік. Прийнято вважати, що Москва побоювалася отримати тут неконтрольовані самостійницькі процеси. Тому центр задля політичної стабільності перетворив Україну на «заповідник застою», який пов’язують з діяльністю В. Щербицького (це найпоширеніша, але не єдина думка про роль першого секретаря УРСР в період Перебудови). Лише після його відставки (1989) в республіці повною мірою розкрилися гласність та лібералізація.

ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Завантаження...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *