Михайло Сергійович Горбачов — державний і партійний діяч СРСР, генеральний секретар (1985–1991) і президент Радянського Союзу (1990–1991).
Почав державну службу 1955 року на Ставропольщині. Швидко просунувся по комсомольській роботі: від заступника заввідділу пропаганди та агітації крайового комсомолу (1955–1956) до 1-го секретаря крайкому (1960–1962).
З 1962 року Михайло Горбачов працює вже по партійній лінії. 1970 року, перебуваючи на посаді 1-го секретаря крайкому КПРС Ставропольщини, обраний до Верховної ради СРСР.
Ще в 1967 р. М. Горбачов заочно завершив навчання в місцевому сільськогосподарському інституті. Цей крок був необхідний для політичної діяльності, оскільки майбутній генсек здійснив свою партійну кар’єру, працюючи в сільськогосподарському секторі.
1971 року Михайло Сергійович стає членом Центрального комітету КПРС. З 1980 р. перебуває у складі Політбюро, ставши його наймолодшим членом. Розглядався як імовірний наступник чинного тоді генсека Л. Брежнєва та наступних очільників Радянського Союзу (Ю. Андропова, К. Черненка)
11.03.1985 року М. Горбачова було обрано генеральним секретарем. Його діяльність пов’язують насамперед зі спробою здійснити реформи в СРСР, які мали витягнути державу з прірви економічних і соціальних проблем.
Ці реформи виявилися непослідовними. Уряд не мав єдиного плану дій, а певні кроки викликали підозри навіть у тому, що фахівці їх ретельно не прораховували. Одним із таких заходів стала антиалкогольна кампанія (1985–1987). За її результатами держава втратила бюджеті надходження (у попередні роки до 30% доходу від усіх податків давала алкогольна продукція), зросло незадоволення населення. Вона була визнана невдалою та згорнута після 1987 року.
Антиалкогольна кампанія відповідала духу т. зв. політики «прискорення»: інтенсифікації виробництва за рахунок посилення трудової дисципліни, впровадженням результатів науково-технічної революції, оновлення командно-адміністративного апарату держави та ін.
«Прискорення» — перший етап Перебудови (1985–1986). Потім команда М. Горбачова намагалася перебудувати Радянський Союз дозволивши ринкові відносини, поширивши свободу слова, скасувавши монопольного права КПРС на політичну та державну діяльність (див. Гласність і лібералізація) тощо. Цей період (1987–1990) у вузькому сенсі є власне Перебудовою. Таку політику можна вважати одним із варіантів будівництва соціалізму з людським обличчям.
Реформувати СРСР не вдалося. Зміни в політичній системі та свідомості громадян відбувалися настільки бурхливо, що переродження Союзу виявилося нереальним. Усі республіки (починаючи з Естонії в 1988 р.) проголосили про свій суверенітет від центру, а деякі розпочали невдовзі вихід зі складу Союзу.
УРСР свою декларацію прийняла 16.07.1990 року. Вважається, що республіка з виголошення своєї позиції затрималася через пізню відставку 1-го секретаря брежнєвських часів В. Щербицького (1989).
Процес розпаду держави прискорився після невдалої спроби державного перевороту у серпні 1991 року. Саме під його впливом Україна проголосила незалежність. За результатами українського референдуму, що відбувся 1 грудня, СРСР не стало де-факто. 25.12.1991 р. М. Горбачов склав свої повноваження після кількох тижнів спроб реанімувати Союз.
Зовнішня політика генсека була направлення на зменшення напруги біполярного протистояння. Радянський Союз через свої економічні негаразди та глибоке відставання від Заходу не міг продовжувати гонку озброєнь в умовах холодної війни. Тому СРСР за правління Михайла Горбачова виражався миролюбністю. За кілька років впала система соцтабору, відбувся вивід радянських військ з Афганістану (1989) та налагодилися добросусідські відносини з провідними державами капіталістичного світу. 1990 року М. Горбачов став лауреатом Нобелівської премії миру.
