Антиалкогольна кампанія в СРСР (1985–1987) (інші варіанти: антиалкогольна кампанія М. Горбачова, «сухий закон») – заходи, направлені на зниження споживання алкоголю радянськими громадянами. В Радянському Союзі раніше мали місце спроби обмежити вживання алкогольних напоїв, проте події 1980-х років виявилися безпрецедентними та найбільш суперечливими.
Ініціатором такої політики стали М. Соломенцев і Є. Лігачов – члени Політбюро. Її мета полягала в зменшенні споживання алкогольних напоїв на душу населення. За даними 1984 року, на громадянина СРСР припадало до 14 л випитого алкоголю. Оскільки основні споживачі – це чоловіки 15–65 років, то за деякими підрахунками такі громадяни щодня в середньому вживали по 250 мл. Очільники держави вважали, що зростання тверезості населення, зокрема, скоротить його смертність і підвищить ефективність праці.
У травні 1985 року «сухий закон» було врегульовано на законодавчому рівні: усі адміністративні, правоохоронні та партійні органи мали повсюдно посилити безкомпромісний спротив пияцтву й алкоголізму. До боротьби залучалися освітня та медична система, профспілкові та громадські організації, а також пропагандистська машина Союзу (преса, радіо, телебачення).
Планувалося різко скоротити виробництво алкоголю та місця його продажу. Реалізація алкогольної продукції обмежувалася годинами від 14.00 до 19.00. З’явилися норми про адміністративне та кримінальне покарання за порушення антиалкогольного законодавства.
Про серйозні наміри влади свідчило й те, що уряд пішов на скорочення бюджетних надходжень. У попередні роки алкоголь давав до 30% бюджету. В УРСР це становило 20%.
Під час «сухого закону» була піднята ціна на горілку з 4.7 крб до 9.1 крб. Посилено контроль за тверезістю на робочих місцях (п’яних звільняли, виключали з партії) тощо. Подекуди відбулося знищення виноградників. Тобто не обійшлося без перегинів.
У цьому випадку найбільше постраждали виноробні регіони Союзу – Молдова та Україна. Перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький угамовував гарячі партійні голови. Так, за його сприяння від розгрому було збережено відомий винзавод «Масандра». Загалом в УРСР було знищено 60 тис. га виноградників.
Підприємства переходили на виробництво безалкогольної чи іншої продукції.
Населення негативно сприйняло «сухий закон». Кустарне самогоноваріння та підпільне виробництво на державних підприємствах заповнило пусту нішу. Чорний ринок алкоголю досяг небачених масштабів. Через безвихідь алкоголіки стали вживати спиртовмісні сурогати та дурманні речовини, що не містять спиртові речовини.
Громадяни в народній творчості яскраво іронізували або засуджували антиалкогольну кампанію:
«Спасибо партии родной, что нету водки в выходной! Но ты не плачь, моя Маруся, – одеколона я напьюся!»
«“На недельку, до второго” закопаем Горбачева. Откопаем Брежнева — будем пить по-прежнему.»
Наслідком антиалкогольної кампанії стало покращення показників народжуваності (зросла) та смертності (знизилась), з іншого боку, держава зазнала економічних втрат. Так, 1986 року харчова промисловість порівняно з попереднім часом недоотримала 22 млрд крб доходу, а 1987 року – 25 млрд крб. Збитки не були компенсовані.
Через масове невдоволення населенням і економічну кризу, що розгорілася 1987 року, антиалкогольна кампанія М. Горбачова була згорнута.
Важливо мати на увазі, що «сухий закон» збігся у часі з падінням світової ціни на нафту. Тенденція намітилася ще 1982 року ($250 за барель). 1984 року ціна становила $211, 1985 – $202, а 1986 впала до $70–80. Такий поворот прирік СРСР на глибоку кризу.
