Сільське господарство незалежної України було і є однією з основних галузей економіки. З розпадом СРСР відбувся переломний перехід від адміністративної економіки до ринкових відносин. Перехідний період затягнувся, а з ним у 1990-ті роки погіршився стан сільського господарства.
1990 року частка сільськогосподарського сектору у ВВП була 24,4%. А 1999 року вже становила 12,8%. Такий поворот пояснюється: (а) падінням загального обсягу виробництва продукції; (б) до 1994 року влада намагалася адміністративними способами стримувати ріст цін, щоб продукти були доступні населенню, натомість це шкодило рентабельності товаровиробників; (в) після скасування адміністративної регуляції платоспроможність громадян залишалася низькою, це зберігало занижені ціни, що незвично в умовах дефіциту сільськогосподарських товарів.
З перших років незалежності сільськогосподарські підприємства не мали необхідних коштів для капітальної модернізації виробничої технології.
Основні джерела фінансових надходжень:
- чистий прибуток за виробничий цикл (зазвичай – рік);
- доступні банківські кредити.
У першому випадку підприємства стали заручниками т. зв. «ножиць цін» (ціни на с/г продукцію падають, вартість промислових товарів зростає). Дорожчали не тільки імпортні (насамперед паливно-мастильні матеріали, добрива), а й національні промтовари. Так 1990 року, реалізувавши однаковий обсяг продукції, селяни могли придбати заводських товарів у 6 разів більше, ніж 1999 року. Це одна з основних причин нестачі власних коштів.
Кредити. Колишнім колгоспникам майже нереально було працювати з банками. Наприклад, середня номінальна ставка за кредитами була вища, ніж для інших галузей економіки та становила: 1996 року – 80% (реальна ставка з поправкою на інфляцію – 40%), 1997 – 49% (39%), 1998 – 55% (35%), 1999 – 55% (36%), 2000 – 56% (51%). Існували проблеми із заставним майном. Земля не вважалося такою (відсутній ринок землі), а інші нерухомі та рухомі об’єкти господарств через свою моральну та фізичну застарілість оцінювалися вкрай низько.
Через нестачу інвестиційних коштів сільгоспвиробники були позбавлені можливості оновлювати застарілий машинно-тракторний парк, запастися належними обіговими ресурсами (паливо, ремонтні деталі, насіння, добрива тощо).
Багато підприємств спробувало вийти з такої ситуації концентрацією ручної праці (часткова деіндустріалізація виробничої технології). Було досягнуто певної фінансової економії, проте через зниження продуктивності праці відбулося скорочення виробництва.
Наслідок: 2000 року загальний випуск с/г товарів зменшився у 1,9 раза відносно 1990 року (25,9 та 48,6 млрд грн відповідно). У тваринництві таке скорочення становило аж 2,4 раза.
За видами продукції 2000 року скорочення в порівнянні з 1990 роком становило:
- овочі – 85,1%;
- яйця – 53,4%;
- зерно – 47,8%;
- м’ясо – 37,7%;
- цукрові буряки – 29,9%;
- вовна – 11,4.
Зріст відбувся лише по картоплі (121%) та соняшнику (134,6%). Ці показники досягнуто завдяки високій ліквідності даних культур (значний прибуток при відносно помірних затратах).
2000 рік став рубіжним. Уперше за десятиліття показано зростання обсягу с/г продукції (7,6%) та продуктивності праці (4,9%) порівняно з 1999 роком. Наступні 15 років аграрний сектор демонструє сталий прогрес, навіть у кризові періоди (2008–2009, 2014–2015), фактично лишаючись найстабільнішим локомотивом української економіки. Це було неможливим без фундаментальних аграрних реформ, проведених у часи президентів Л. Кравчука та Л. Кучми. Існує думка, що сільське господарство після незалежності зіграло функцію каталізатора ринкових механізмів в економіці.
