Хрущовські надпрограми


У гостях у Р. Гарста

Хрущовські надпрограми – це низка проектів у сільському господарстві СРСР, втілюваних у період хрущовської відлиги (1953–1964). Завдання були нереальними. Швидше продиктовані волюнтаризмом тодішнього московського керівництва, ніж раціональним підходом. Найвідоміші надпрограми:

  1. Підняття цілини.
  2. Кукурудзяна кампанія.
  3. Наздогнати та перегнати США з м’ясо-молочного виробництва.

Проекти не були виконані та мали більше негативних, ніж позитивних наслідків.

Освоєння цілинних земель (1954–1965)

Поштова марка Комсомол на цілині
«Молоді поїхати на цілину – це круто!» – так могла звучати пропагандистська риторика сьогодні

1953 року в СРСР було зібрано поганий урожай. Лишалася актуальною загроза голоду після 1947 року. Проблема крилася в неефективному господарюванні. Щоб стимулювати сільського виробника, уряд Г. Маленкова підвищив закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, згодом послабив колгоспникам податковий тягар.

Ефект був невеликим, адже селянам потрібен був час, щоб оговтатися від кризи. Тому лідери СРСР вирішили збільшити врожаї шляхом розорювання нових площ.

Хід

Пленум ЦК КПРС у березні 1954 року закликав підняти цілину та перелогові землі. Передбачалося розорати казахські, сибірські, уральські та поволзькі землі – понад 43 млн га.

Увесь процес було підпорядковано командно-адміністративному управлінню:

  • спершу створювали радгоспи (головним чином);
  • завозили техніку;
  • залучали до роботи добровольців (селяни, колишні червоноармійці, студенти, комсомольці та ін.);
  • переводили на місця кадрових спеціалістів;
  • створювали необхідну інфраструктуру.

Іншими словами: спочатку з’являлися радгоспи в голому степу, потім їх наповнювали робітники, а далі налаштовувалася логістика (автошляхи, склади, зерносховища, житло тощо).

На місцях обходилися без попереднього планування, підготовчих робіт. На початковому етапі підняття цілини опиралося на рішення Москви та ентузіазм (добровільно-примусовий) радянських громадян. Законів економіки не враховано.

Результати

У середині 1950-х років зернове виробництво на нових площах сягало від третини до половини хлібного врожаю СРСР.

Проте до середини 1960-х років надпрограма освоєння цілини ввійшла в кризову стадію: ефективність обробки землі знизилася на 65%. Причини цього:

  • неготовність до умов степового клімату (суховії, посуха);
  • ерозія ґрунтів (пилові бурі);
  • низька ефективність господарювання (екстенсивний шлях – кількість перевищувала якість).
Для самої України наслідки теж негативні:
  • українське село втратило до 100 тис. спеціалістів;
  • молодь виїхала з УРСР та розбудовувала інші регіони;
  • сільгосптехніка, вироблена в Україні, відправлялася на цілинні землі (наприклад, 1961 року – до 90 тис. одиниць транспорту).

Це шкодило українському сільському господарству, загальмувавши його розвиток.

Загальний висновок – освоєння цілини не розв’язало продовольчої проблеми. СРСР став купувати закордонне зерно.

«Кукурудзяна епопея» (1955–1964)

Кукуруза – королева полей
Серед широких верств розгорнулася «кукурудзяна» просвіта: від школярів до партійних робітників середньої ланки

Однією з причин нестачі власного зерна стала «кукурудзяна лихоманка». Ця надпрограма є «власною» реформою Хрущова в сільському господарстві. Свідчення вказують на його одноосібну ініціативу впровадити нову культуру.

В УРСР кукурудзяні посіви поширилися ще 1949 року. М. Хрущов тоді був Першим секретарем республіки.

Ставши одним із лідерів СРСР, Микита Сергійович забажав поширити український досвід по всьому Союзу, про що повідомив президію ЦК КПРС у січні 1954 року.

Січень 1955 р. – проект кукурудзяної кампанії схвалив Пленум ЦК.

Того ж року Перший секретар знайомиться з фермером Росуелом Гарстом – представником американської делегації на сільськогосподарській виставці в Москві. Фермер вразив розповідями про виробництво та переробку кукурудзи. Це створило додатковий інформаційний привід для пропаганди.

Хід

1955 року сільськогосподарським підприємствам наказали збільшити площі під кукурудзу. Нова культура мала ввійти до харчового зернового резерву та стати основою кормової бази.

Від Півдня до Півночі СРСР регіональні партійці бездумно виконували розпорядження. Віддавали під нову культуру або пшеничні площі, або цілинні чи перелогові землі, де часто скошували сіно для тварин. Сіяли навіть у Архангельській області: зерно не підійшло людям, зелена маса не годилася для кормової бази.

Результати

Протягом 1958–1963 рр. кукурудзяні посіви збільшилися в понад 2 рази, але врожайність упала з 25,2 до 15 центнерів на гектар.

1962 року радянські селяни зібрали врожай з 7 млн га, хоча площа під кукурудзу становила 37 млн га.

У багатьох місцях порушено сивозміну, структуру ґрунту, знижено кормову базу.

1963 рік був посушливим, що вплинуло на загальний урожай. СРСР уперше закупив із-за кордону хліб.

Проте в УРСР, Молдові та Північному Кавказі кукурудза прижилася. У цих регіонах використовували імпортне насіння, що позитивно впливало на місцевий урожай.

Наздогнати і перегнати Америку з виробництва молока та м’яса

Догнать и перегнать Америку

Гасло «наздогнати та перегнати» скорочено віддзеркалює сутність реформ Хрущова. Наздоганяли США – зразкову в сенсі технічного розвитку та добробуту громадян державу.

1957 року М. Хрущов пообіцяв за три роки догнати і перегнати Америку з виробництва молока, м’яса та масла на душу населення. Догнати промисловість передбачалося за 10–12 років.

Ідея ґрунтувалася на статистиці, яка показувала, що добробут радянських людей доходив до 60% від рівня життя громадян США. А темпи економічного зростання СРСР у кілька разів вищі за американські.

Насправді дані брехали. Виграти «перегони» Радянський Союз не міг, принаймні в умовах командно-адміністративної економіки.

Хід

1957 року проголошено обігнати США з виробництва м’ясо-молочній продукції на душу населення до 1960–1961 рр.

Цій надпрограмі, як і попереднім, було підпорядковано порядок денний радянського суспільства. Ілюстративне гасло пропаганди:

«Держись, корова из штата Айова!»

З метою збільшити поголів’я тварин і надої, заборонили тримати худобу в підсобних господарствах (особливо в СМТ). У селах УРСР обмежили володіння однією коровою на подвір’я.

Тварини зараховувалися до державного плану та здавалися. Пішли масові приписки.

Кричуща ілюстрація – ситуація в Рязанській області (РСФРР) – рязанська м’ясна афера. Тамтешній голова обкому партії О. Ларіонів зобов’язався в 1959 році втричі перевиконати план з м’яса. Було виконано у 3,8 рази!

Як Ларіонову це вдалося? Окрім поголів’я колгоспів і радгоспів, до м’ясокомбінатів здавали приватну худобу, навіть телята й корови молочних порід. Але цього було недостатньо. Тоді представники Рязанщини стали додатково закуповувати худобу в сусідніх областях.

Результати

Учасники м’ясо-молочних «перегонів» вдавалися переважно до двох способів покращення показників:

  1. Закручування гайок у сільському господарстві (жорстко дотримуватися плану, обмежувати надані права за урядування Г. Маленкова тощо).
  2. Приписки.

Надпрограму у тваринництві було провалено. Ба більше на початку 1960-х у магазинах не стало м’яса та молока (разом із хлібом).

Наслідки хрущовських надпрограм

Загалом реформи Хрущова в сільському господарстві ознаменувалися провалом. Кращі результати на селі було показано в середині 1950-х років завдяки заходам уряду Г. Маленкова (1953–1955).

Хрущовські надпрограми не були виконані та підірвали основи сільського господарства. У 1963 році Радянський союз уперше імпортувати хліб. Виник тотальний дефіцит якісних продуктів. Зокрема, нестача м’яса зберігалася до розпаду СРСР у 1991 році.

ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...
ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...

1 коментар для “Хрущовські надпрограми”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.