У ХХ ст. були три спроби виходу України на міжнародну арену в якості суб’єкта міжнародних відносин. Перша пов’язана з діяльністю дипломатів УНР та Української держави П. Скоропадського. Це сталося в час визвольних змагань 1917–1921 рр.
Друга спроба. Перші десятиліття існування Радянська Україна (1922–1945) була обмежена в своїх правах проводити самостійну зовнішню політику. Її участь на міжнародній арені набула насамперед форм обміну офіційних делегацій, які відбувалися в руслі політики СРСР.
З утворенням ООН, де Україна виступила як співзасновниця, виникла потреба в певній кількості українських дипломатів. Тому союзне керівництво розширило до відомих меж можливості зовнішньої діяльності республіки. З того часу до краху СРСР Україна брала постійну участь у житті міжнародної спільноти (робота в ООН, участь у різноманітних культурних і миротворчих заходах, співпраця з низкою окремих країн, насамперед соціалістичних тощо). Будь-які кроки підпорядковувалися політиці московського центру.
Третя спроба відбулася на початку 1990-х років після проголошення незалежності України. Цей етап виходу України на міжнародну арену мав якісні відмінності:
- незалежна Україна стала правонаступницею УРСР та успадкувала міжнародні напрацювання радянського часу, зокрема членство в низці організацій;
- українська дипломатична служба мала базове кадрове забезпечення та майже півстолітній досвід;
- до 24.08.1991 року на українській території діяла низка зарубіжних консульств, які в нових умовах стали посольствами.
До кінця 1992 року незалежність України визнало понад 130 країн. 109 із них налагодило дипломатичні відносини. Першою визнала Україну Польща (2.12.1991), а відкрила посольство – Німеччина (18.02.1992).
Вихід України на міжнародну арену супроводжується приєднанням до чинних міжнародних угод і укладанням нових. Так, 8.12.1991 р. президент Л. Кравчук підписав договір про створення Співдружності незалежних держав.
30.01.1992 р. Україна ввійшла до Парламентської асамблеї Наради з безпеки та співробітництва в Європі (тепер ОБСЄ), а 26.02.1992 приєдналася до Гельсінського заключного акту.
Від часу прийняття Декларації про державний суверенітет (16.07.1990) Україна заявляє про добросусідські наміри. Своїми діями вказувала на те, що нові українські збройні сили з третім у світі ядерним потенціалом будуть направлені виключно на оборонні потреби. Натомість пріоритетом стає налагодження тісних відносин з пострадянськими та європейськими країнами, участь у загальноєвропейських організаціях.
Зовнішньополітична концепція незалежної України була оформлена постановою Верховної Ради «Про Основні напрями зовнішньої політики України» (3.07.1993), яка діяла до 2010 року.
