У 1921–1944 роках у складі РРФСР існувала Автономна Кримська Радянська Соціалістична Республіка. 1944 року вона була перетворена на Кримську область після депортації кримськотатарського населення. А 1954 року півострів перейшов уже до складу УРСР.
12.02.1991 р. за результатами місцевого референдуму (20.01.1991 р.) – першого в СРСР – була відновлена автономія в межах Радянської України. Ініціатором обласного голосування виступив кримський обком КПУ. Існує версія, що тутешні комуністи намагалися перешкодити намірам Києва вийти зі складу Союзу, або ж залишити сам Крим у ньому. За автономну республіку проголосувало понад 93% учасників, більшість з яких становили росіяни.
Примітно, що кримськотатарське населення бойкотувало це «волевиявлення» та не визнало його результату. Нове утворення носило характер територіальної, а не національно-культурної автономії. Такий статус Криму було закладено й у пізніший час після здобуття Україною незалежності.
24.04.1992 року Крим отримав сучасну назву – Автономна республіка Крим (АРК). Місцеве законодавство розвивалося в межах загальноукраїнського. Проте через довготривалий конституційний процес статус Криму не було чітко визначено. Оскільки в ранніх проектах конституції України передбачався федеративний устрій нової держави, на півострові запровадили інститут президентства.
Протягом лютого–жовтня 1994 року посаду президента обіймав Ю. Мєшков (нар. 1945 р.) – прихильник зближення з Росією. Його підтримувала проросійська еліта. Проукраїнські кола, зокрема кримські татари, різко виступили проти такого повороту подій (див. Повернення кримських татар на історичну батьківщину). Після рішучих дій Києва президента було усунуто, а саму президентську посаду скасовано.
10.02.1998 року ВР України випустила Закон «Про ВР АРК», де було закладено основи та механізми роботи парламенту півострова – виборного, колегіального, представницького органу республіки. Цей орган розглядає та ухвалює рішення й постанови, чинні на території республіки. Статус Автономної республіки Крим не дозволяє парламенту розглядати закони. Усі ухвали місцевого парламенту мають відповідати Конституції України. У грудні того року Київ затвердив республіканську Конституцію. Столицею республіки був Сімферополь, місто Севастополь набував окремого становища.
Статус Криму як територіальної автономії виявився міною уповільненої дії для майбутнього стабільного розвитку півострову. Місцева еліта, в якій домінували проросійські настрої, разом з військовою загрозою з боку російського Чорноморського флоту, який базувався в українському Севастополі, 2014 року дали можливість Росії здійснити тимчасову окупацію Криму. Цьому також сприяли непродумана політика центру стосовно захисту інтересів населення півострову, відсутність концепції національної інформаційної безпеки, віра у «дружбу» з російською державою.
