Соціальна диференціація притаманна будь-якому суспільству. Лише в первісну епоху та в утопіях майже всі люди рівні за своїми статками. Насправді майнового розшарування не обминути. У радянську добу воно існувало також, але різниця між благополучними та незаможними людьми була відносно незначною. Соціальна політика в СРСР, доступна освіта, медицина, дозвілля справляло враження відносного достатку. Ефект посилювався «залізною завісою»: радянські люди не могли порівняти своє благополуччя із зарубіжним.
Сучасна соціологія класифікує людей за майновим розшаруванням, виділивши три класи:
- бідне населення;
- середній клас;
- заможні верстви.
Основою держави є середняки. Це не лише представники середнього або дрібного бізнесу, а люди, які за своїм доходом можуть собі дозволити достойно жити. Відсутність такого прошарку означає соціально-політичний та економічний занепад країни. У розвинених країнах середній клас становить більшість, створює половину й більше національного доходу. Натомість великі фірми та корпорації приносять менше капіталу.
На жаль, Україна не досягла подібних показників. Перший час незалежності в державі повсюдно та масштабно діяли схеми нелегального збагачення. Сформувався олігархат – представники великого капіталу, які збагатилися на розкраданні майна держпідприємств (т. зв. «дерибан») під час приватизації або рейдерства, завдяки «тіньової» економіки та ін. Як наслідок, тепер 5% населення визначають долю понад 50% доходів України. Майже 50% господарства перебуває в «тіні».
Соціальна диференціація суспільства прямо пов’язана з економічною ситуацією в державі. Саме через її погіршення в 1990-ті роки, становище українських громадян кардинально змінилося.
В Україні велика соціальна диференціація суспільства сильно виділяється на фоні матеріального розшарування серед громадян. Так, статки 10% найбагатших українців у десятки та сотні разів перевищують майно, яким володіють 10% найбідніших співгромадян. В успішних зарубіжних державах різниця коливається від 3 (Японія, Німеччина) до 10 (Франція) разів.
Такі цифри забезпечуються наявністю міцного та масового середнього класу. У 1990-ті роки в Україні він був зруйнований через падіння заробітної плати. 1990 року вона становила майже 60% усього виробленого національного доходу, 1993 року – біля 40%, 1994 року – 25–30%, 1995 року – 20%.
