Встановлення кордонів УРСР у 1945-1954 роках

Підтвердження кордонів УРСР 1939-1940 рр.

Загальновідомо, що після закінчення радянсько-німецької війни (09.05.1945), до складу України ввійшли Закарпаття (1945) та Крим (1954). Проте встановлення кордонів УРСР не обмежувалося цими територіями та мало складну процедуру.

Підтвердження меж УРСР 1939-1940 рр.

Поступки Польщі

Про повоєнні межі України лідери антигітлерівської коаліції дискутували на конференціях у Тегерані (28.11. – 01.12.1943) та Ялті (04 – 11.02.1945).

Проблема кордонів УРСР стояла через протест польського уряду в екзилі, якого ще з 1939 року підтримували Англія та Франція. Лондон і Париж навіть хотіли, щоб колишні урядовці країни ввійшли до майбутнього уряду Польщі.

При цьому польський уряд в екзилі керував збройними силами поляків на окупованій німцями території – Армією Крайова. Її загони мали інструкцію 1943 року чинити оборонний спротив радянській армії, якщо остання без дозволу вступить на довоєнні землі Польщі (тобто Західна Україна).

Усвідомлюючи складнощі відносин із Варшавою, Москва різними шляхами йшла до встановлення радянсько-польського кордону у своїх інтересах. Це:

  • регулярна взаємодія з великими державами-переможцями;
  • пропаганда та чекістські операції серед членів Армії Крайової, активних польських патріотів;
  • створення прорадянського уряду з польськими лівими та нейтралізація старих урядовців.

Зрештою, 16.08.1945 року між Польською народною республікою (ПНР) та Радянським Союзом було укладено угоду про державний кордон. За основу взято лінію Керзона з відхиленням на користь Польщі.

На українській дільниці кордону відхилення становило переважно 5–8 км на схід. За винятком території біля р. Солокія та м. Крилов (віддано 30 км) й району Немирів-Ялівка (17 км).

За межами УРСР лишалися українські етнічні землі – т. зв. «Закерзоння» – з площею майже 20 тис. кв. км. Тут частка українців становила понад 80% місцевого населення.

Ситуація з українсько-румунським кордоном.

Іншою незгодною стороною була Румунія. Вона брала участь у війні на боці Третього Райху. Тому її претензії до СРСР не мали значення для переможців.

СРСР уладнав територіальні питання з Румунією під час Паризької мирної конференції 1946 року. Бухарест підписав відповідну угоду 10.02.1947 року. Румунсько-радянський кордон фіксувався на рівні 28.06.1940 року. Тобто Буковина та сучасна Пд. Одещина залишалися за Україною.

Закарпаття в Україні

Ще 29.06.1945 року між урядом Чехословаччини та СРСР було укладено угоду про передачу Закарпаття до УРСР. Прага не могла відмовитися.

З одного боку, Карпатська Україна (офіційна назва території автономної республіки у складі Чехословаччини у 1938–1939 рр., у 1918–1938 рр. – Підкарпатська Русь) була заселена переважно українцями-русинами. Отож з огляду на право націй на самовизначення закарпатські українці могли ввійти до української держави або утворити її. Такою вважалася УРСР.

З іншого боку, Москва тиснула, оскільки прагнула закріпитися в Центральній і Південно-Східній Європі. Закарпаття мало стати плацдармом в регіоні.

22.01.1946 року утворено Закарпатську область за рішенням Президії ВР СРСР.

Після цих територіальних змін новими сусідами України стали Угорщина та Чехословаччина (з 1993 року – Словаччина).

Польсько-радянський обмін українськими землями в 1951 році

15.02.1951 року відбувся обмін територіями між УРСР та ПНР. Переговори велися в Москві. Прийнято вважати, що ініціатором про зміни виступила Польща. Хоча існують аргументи на користь московського сліду. При цьому Київ виступав скоріше як сторонній глядач.

До ПНР передавався Нижньо-Устрицький район і частина Хирівського та Стрілківського районів тодішньої Дрогобицької області – гірська територія Західної Бойківщини. Тут було зосереджено нафтові промисли, дві електростанції та невелика промислова й соціальна інфраструктура.

Головною цінністю мала стати запланована Солинська ГЕС (збудовано 1969 року), під її водосховище потрапляла низка бойківських сіл.

До УРСР передавалася частина Люблінського воєводства між річками Гучва, Солокія та Західний Буг – землі біля м. Червоноград сучасної Львівської області.

Це сільськогосподарська територія (33 тис га тільки орної землі). Тут було розвідано поклади кам’яного вугілля, знаходилася залізниця довжиною 65 км. Окрім цього наявні інші промислові, транспортні та соціальні об’єкти.

Вважається, власне залізнична інфраструктура та кам’яновугільний басейн привабили увагу радянського керівництва.

За площею обидві ділянки рівні – 480 кв. км.

Місцеве населення мало переселитися в межах своєї держави. Бойки з переданих Польщі районів були розселенні в селах Донецької, Одеської, Миколаївської, Херсонської областей.

Входження Криму до УРСР

Встановлення кордонів УРСР завершилося 1954 року зі входження до республіки Кримського півострова.

Нові території УРСР у 1945, 1954 рр.

Це відбулося за рішенням Президії ВР СРСР від 19 лютого. В Указі говорилося, що передача Кримської області здійснюється з урахуванням спільності економіки, територіального сусідства та тісних господарського й культурного зв’язку. Власне це об’єктивна реальність.

Адже через депортацію кримських татар у 1944 році (депортовані стали повертатися після 1988–1989 рр.) місцеве господарство було зруйновано. Нові поселенці – переважно з областей РРФСР – не змогли призвичаїтися до умов степового Криму та зазнавали тяжких поневірянь. А сама Кримська область потрапила до затяжної кризи.

Підсумки

Межі УРСР протягом 1945–1954 років було визначено низкою міжнародних угод, визнаних світовим товариством. Наслідком цього процесу стало:

  • збільшення території України та демографічного потенціалу республіки;
  • об’єднання більшості етнічних українських земель;
  • сформовані міждержавні кордони, які успадкувала незалежна Україна.
ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (оцінок: 1, у середньому: 1,00 из 5)
Loading...

1 коментар для “Встановлення кордонів УРСР у 1945-1954 роках”

  1. Зовсім недавно в Польщі вийшла монографія Анджея Вавринюка “Польсько-радянський кордон після 1944 року (на ділянці з Україною)”, (Andrzej Antoni Wawryniuk. Granica polsko-sowiecka po 1944 roku (na odcinku z Ukrainą). – Chełm, 2015. – 519 s.).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.