Мінський протокол (2014)

Мінський протокол 2014 року – документ про перемир’я між Україною та терористичними угрупованнями ДНР і ЛНР (неофіційно підтримуваними Російською Федерацією). Укладено 1 вересня 2014 року (опубліковано 7 вересня).

Інші назви, поширені в інформаційному просторі: Мінськ-1, Мінське перемир’я, Мінська тристороння угода, Перша Мінська угода.Слід розрізняти: Меморандум про виконання положень Протоколу від 19 вересня 2014 та Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу, укладений 12 лютого 2015 року (т. зв. Мінськ-2).

Мінськ-1 і Мінськ-2 узагальнено називаються Мінськими угодами.

Мінський протокол підписали учасники Тристоронньої контактної групи:

• Гайді Тальявіні (посол ОБСЄ);
• Леонід Кучма (другий Президент України);
• Михайло Зурабов (посол РФ в Україні).

Як приватні особи підписалися О. Захарченко та І. Плотницький, лідери терористичних угруповань ДНР і ЛНР.

Історичні передумови

Після інавгурації Президента Петра Порошенка (7.06.2014) війська України активізували звільнення Донбасу від проросійських бойовиків. Було повернуто Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Слов’янськ. Темпи, набрані на початку серпня, обіцяли швидке оточення ДНР і ЛНР, перехід східного кордону України під контроль держави та локалізацію бойовиків.

Але в середині серпня 2014 року терористичні війська за допомоги РФ пішли в контрнаступ. А з 24 серпня на Сході України з’явилися російські регулярні війська. Звільнення України зупинилося. Збройні сили держави мали оборонятися та змушені були відступати.

Унаслідок успішних дій російсько-терористичних військ український південний фронт було розвалено, під Іловайськом оточено війська ЗСУ, Запоріжжя та Маріуполь опинилися перед прямим ударом, було відкрито шлях на Крим.

Через такі обставини Україна змушена була шукати перемир’я. Її активно підтримали західні партнери (країни ЄС, США та Канада).

Натомість колективний Захід пригрозив Росії посилити економічні санкції, маховик яких було запущено раніше. Тому РФ сіла за переговори. Кремль сподівався зняти частину санкцій, а також показати себе миротворцем і зберегти власний вплив на внутрішньополітичні процеси в Україні. ДНР і ЛНР, будучи залежними від РФ, повністю виконували вимоги Кремля.

Мінські домовленості у вересні 2014 року

Протокол

Предметом обговорення учасниками Тристоронньої контактної групи в Мінську були Мирний план Президента України Петра Порошенка та ініціативи президента РФ Володимира Путіна.

У Мінському протоколі контактна група зафіксувала для здійснення такі кроки:

1. Негайно припинити використання озброєння всім сторонам.
2. Створити для ОБСЄ умови щодо спостереження та перевірки режиму невикористання зброї.
3. Здійснити децентралізацію влади, зокрема шляхом ухвалення ЗУ «Про тимчасовий порядок місцевого управління в окремих районах Донецької та Луганської областей» (Закон про особливий статус).
4. Забезпечити ОБСЄ належними умовами для постійного моніторингу на українсько-російському кордоні, створити зони безпеки в прикордонних районах України та РФ.
5. Негайно звільнити усіх заручників і незаконно утримуваних осіб.
6. Ухвалити закон про недопущення переслідування та покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей України (ОРДЛО).
7. Продовжити інклюзивний загальнонаціональний діалог.
8. Вжити заходи з покращення гуманітарної ситуації на Донбасі.
9. Забезпечити проведення дострокових місцевих виборів згідно із Законом про особливий статус.
10. Вивести незаконно озброєнні формування, військову техніку, а також бойовиків і найманців з території України.
11. Ухвалити програму економічного відродження Донбасу та відновлення життєдіяльності регіону.
12. Надати гарантії особистої безпеки для учасників консультацій.

Загалом умови Мінського протоколу можна виокремити у три умовні групи:

I. Щодо припинення бойових дій.

II. Щодо політичного врегулювання конфлікту.

III. Щодо безпеки в зоні конфлікту.

Мінський меморандум (19 вересня)

Положення Мінського протоколу виявилися надто загальними, що викликало суперечки між сторонами. До прикладу, питання роззброєння виявилося настільки розмитим, що воно не виконувалося, бо могло максимально трактуватися як повне роззброєння: аж до невикористання протитанкової та стрілецької зброї. З іншого боку, моніторинг ОБСЄ перетворився на фарс: перевіряльники не могли потрапити до необхідних об’єктів бойовиків, натомість терористи провокували Збройні сили України на вогонь у відповідь, щоб потім такі контрдії подавати як порушення українцями режиму тиші.

Для хоч якоїсь практичної реалізації Мінського протоколу, Тристороння контактна група в ніч з 19 на 20 вересня ухвалила Мінський меморандум, що конкретизував заходи щодо реалізації перемир’я. Зокрема, передбачалося:

• зупинити просування всіх військ на лінії станом на 19 вересня;
• створити зону безпеки шириною 30 км (по 15 км з кожної сторони);
• відвести важке озброєння на відстань його далекобійності;
• заборонити польоти будь-якої авіації окрім розвідувальників ОБСЄ;
• заборонити будівництво мінних загород;
• вивести із зони конфлікту іноземних найманців.

Лінію контакту українських і російсько-терористичних військ, зафіксовану Меморандумом, було взято для розмежування окремих районів Донецької та Луганської областей (17.03.2015).

Наслідки Мінських домовленостей 2014 року

Постійні порушення перемир’я терористами

З появою Меморандуму зменшилося число загиблих (як цивільних, так і військових). Але сили ДНР і ЛНР не збиралися виконувати його.

Ще після оголошення перемир’я РНБО України (Рада національної безпеки й оборони) повідомляла про постійні локальні зіткнення на теренах Донбасу, зокрема між самими бойовиками. Також мали місце факти руху російської бронетехніки, обстрілу Маріуполя, спроби штурму аеропорту м. Донецьк.

У жовтні 2014 року було заблоковано з боку РФ рішення ОБСЄ щодо розширення спостережного мандату на українсько-російському кордоні. Тому ОБСЄ обмежилася місячним мандатом на моніторинг двох пунктів пропуску.

Від підписання Мінських домовленостей у вересні до початку листопада 2014 року загинуло понад 100 українських військових та поранено біля 600 осіб (офіційні дані МЗУ України). 24 листопада кількість порушень режиму тиші з боку російсько-терористичних військ сягнула 3412 разів. Зокрема 20 листопада вперше після Мінська-1 поновилися артилерійські обстріли з території РФ.

За даними ООН: між 6.09 та 18.11 на Донбасі загинуло 957 людей.

У середині січня 2015 року розпочався повномасштабний наступ російсько-терористичних військ. Виникла потреба додаткового врегулювання конфлікту. Як наслідок, з’явився Мінськ-2.

Резюме

Мінськ-1 виявився проміжним етапом врегулювання конфлікту, на початку 2015 року його було провалено. Проте в історичному розрізі мінські домовленості 2014 року отримали позитивну оцінку. Завдяки їм було досягнуто, зокрема:

• Зменшення кількості загиблих і поранених (на фоні літніх подій).
• Перепочинок для України, втомленої революцією й війною.
• Усвідомлення європейськими та північноамериканськими державами в необхідності повної підтримки Україні.