Русский язык у XVII ст. – це тогочасна українська та білоруська мови

В.Васнецов. Нестор-Літописець (1919)
В.Васнецов. Нестор Літописець (1919)

День української писемності та мови відзначають 9 листопада з 1997 року. Досі ми – свідки парадоксу, коли більшість громадян держави ототожнює себе з Україною, хоча вважає своєю рідною російську мову, або є двомовною. І це при тому, що українська мова є прямим нащадком давньоруської мовної традиції.

Руська мова vs Малако

На початку місяця у дайджесті від livejournal.com я побачив статтю «Гибридна мова». У анотації зазначено: «Ни поляки 17-го века, ни украинофилы 19-го не называли “руськой мовой” язык Малой Руси. Во всех документах писали про “русский язык”»

Читаючи блогера, стає зрозуміло: автор покладається на необізнаність читацької аудиторії та грає на різницях у транслітерації. А ще випускає з уваги той факт, що «українофільські» видання Російської імперії піддавалися імперській цензурі. Тому П.Куліш і товариство вимушені були писати про «російську» мову.

Тут має пояснюватися про фонетичне транскрибування (звучання) й чим воно відрізняється від транслітерації (пряма графічна передача слів іноземної писемності), залишаю це Вікіпедії та мовознавцям.

Автор «Гибридной мовы» намагається довести, що у лінгвістичному контексті в джерелах не згадується «руський», а лише «русский».  Це за логікою статті свідчить про відсутність окремішної від предка сучасної російської мови:

«Не украинським и не русЬким, а рус(с)ким. А ведь украинцы доказывают, что прежде украиньска мова называлась “руськой мовой”, а не “русским языком”.»

Почитайте той матеріал, там подібного добра вистачає.

Доповню, що в такому контексті «русский» и «руський» співвідносяться сьогодні, приміром, як «молоко» і «малако». Виходить, люди пишуть про молоко, а п’ють (і говорять) малако. Весело?

Джерело в студію!

Я вдався до певного перебільшення задля ефектного унаочнення. Тепер на реальному джерелі покажу, чому староукраїнська мова є руською.
Знайомтесь, Памво Беринда:

Памво Беринда (2 пол. XVI ст. – 1632)
Памво Беринда (2 пол. XVI ст. – 1632)

Його єдине портретне зображення на вільних просторах Всесвітньої мережі. Це автор «Лексикона» (в оригіналі: «Лексіконъ славенорωсскїй и Именъ тлъкованїє»), другого в історії східного слов’янства міжмовного словника. Уперше видано 1627 року в Києві. Наступне видання «Лексикона» здійснено після смерті Памво 1653 року в Кутеїнському монастирі (територія Білорусі).

Словник містить до 7 тис. слів насамперед з церковнослов’янської мови з їх перекладом і тлумаченням на тогочасну літературну мову, якою розмовляло слов’янське населення Речі Посполитої. Тобто на староукраїнську або ж старобілоруську (тут і далі це дві назви однієї мови).

Річ у тім, що Кирило та Мефодій створили церковнослов’янську мову на основі староболгарської, якою жителі Давньої Русі не розмовляли. Після Володимирового хрещення 988 року церковнослов’янська стала офіційним письмом. За кілька століть писемність східних слов’ян пройшла такий розвиток, що виникла потреба перекладати канонічні тексти.

Для цього Памво Беринда уклав «Лексикон славенороський» («славенорωсскїй»). При цьому під славенською (слов’янською) мовою мається на увазі церковнослов’янська, під руською – староукраїнська. Ось так!

Слова руської мови XVII століття

Насправді вистачає літературних пам’яток, які указують на «руськість» українських і білоруських земель, що в XVI-XVIII ст. входили до складу Речі Посполитої. Серед них Литовський статут (1529, 1566, 1588 рр.) – головний кодифікаційний документ Великого князівства Литовського), написаний східнослов’янською (не литовською!) мовою.

Але непідготовленим читачам складно дійти до подібних висновків, читаючи такі пам’ятки.

«Лексикон» Памво Беринди доступний для розуміння усім, хто має базовий словниковий запас сучасної української та російської мов. І знає сучасний кириличний алфавіт.

Для наочності перегляньте 81-у та 84-у сторінки «Лексикона», виданого 1653 року у білоруському монастирі. Я виділив читабельні блоки та подаю свій варіант перекладу на сучасну мову.

П.Беринда "Лексикон..." (2-ге виднання, 1653)
П.Беринда “Лексикон…” (2-ге виднання, 1653) – сторінка 81

Молнїє – Блискавица / рос.: Молния – укр.: Блискавка

Мравїй – Мурашокъ / Муравей – Мурашка

Мразь – Студень / Мороз – Студень, хоча й Мороз

Мракъ – Морокъ, мгла / Мрак – Морок

Мраморъ – Марморъ / Мрамор – Мармур

П.Беринда "Лексикон..." (2-ге виднання, 1653) - сторінка 84
П.Беринда “Лексикон…” (2-ге виднання, 1653) – сторінка 84

Мѣлъ – вапно, крейда, албо [або ж] мѣлкость / рос.: Мел – укр.: вапно, крейда

Мѣрило – Вага, шалка, также локоть / Мерило – Вага хоча й Мірило

Мѣра – Вага, мѣра, мѣрность, мѣрка / Мера – Міра

Мѧ – Мєнє / Мя – загальновідома церковнослов’янська форма Мене

Руськість української мови видно неозброєним оком.
Опоненти скажуть: «Лексикон» прямо не вказує на те, що жителі Московського царства розмовляли окремою «славенською» мовою, а не «руською».

Відповідаємо: про це свідчить лексика сучасної російської мови. Простежується помітне запозичення з церковнослов’янського мовного середовища.

Звісно, українська мова (як і білоруська) не обійшлася без метаморфоз. Сучасні українські слова часто співзвучні з церковнослов’янськими. Проте сьогодні не розгортатиму дискусію в цьому руслі.

Я поставив завдання показати, чому староукраїнська мова є руською. «Русскою», «русским языком» в XVII веке, если хотите. І зробив це ілюстративно.

… За вікном почалася нова доба.
9 листопада 2016 року.
З Днем української писемності та мови, співгромадяни!

ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...

2 коментаря для “Русский язык у XVII ст. – це тогочасна українська та білоруська мови”

  1. Дуже цікава та інформативна стаття. Сподобався сам стиль тексту, просто і доступно для необізнаного в історичних фактах читача. Успіхів Вам в Вашій справі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.