Лінія Керзона

Лінія Керзона – це розмежування польських і східнослов’янських етнічних земель (українських і білоруських), запропоноване в грудні 1919 року комісією лорда Д. Керзона. Була покладена в основу українсько-польського кордону 1945 року.

Передумови появи Керзонової лінії

На Паризькій мирній конференції (1919–1920) держави-переможці в І світовій війні креслили кордони новоутворених національних держав.

У питаннях щодо Східної Європи головну роль відігравали французи та британці. Очолювали делегації, відповідно Ж. Клемансо та Ллойд-Джордж.

Ж. Клемансо просував ідею т. зв. «санітарного кордону», що мав закрити Європу від більшовицького наступу і стати противагою повоєнній Німеччині в регіоні.

«Санітарний кордон» складали (з півночі на південь):

• новоутворені балтійські країни;
• Друга польська республіка;
• Чехословаччина;
• королівська Румунія;
• Королівство сербів, хорватів і словенців.

Франція відстоювала інтереси названих держав. Це означало, що у боротьбі Польщі з Українською народною республікою, французи підтримували поляків і чехів зокрема.

Коли на засіданнях Паризької конференції делегація УНР намагалася підняти питання про польсько-український кордон, французи гасили ці спроби, заявляючи, що українці – більшовики та німецькі союзники.

Велика Британія зайняла іншу позицію. Вона виступила за створення власне національних держав, тому обмежувала прагнення Польщі розширити східний кордон до Дніпра.

Англійці стали на засаді: «не давати полякам непольські землі». Щоб розв’язати проблему, вони та французи призначали спеціальні комісії з розмежування. Одну з таких очолив міністр іноземних справ лорд Керзон (1859–1925).

Джордж Керзон і його «лінія»

Це був досвідчений англійський адміністратор і дипломат. Свого часу служив віце-королем Індії (1899–1905) та визначав індо-афганський кордон (1897–1898).

Згідно з висновками Керзонової комісії 8.12.1919 року Вища рада Антанти ухвалила Декларацію, у якій зафіксовано «тимчасовий кордон Польщі».

Джордж Керзон запропонував провести лінію через населені пункти та землі:

• Гродно (тепер у Білорусі);
• Ялівка (там само);
• Немирів над Бугом (тепер у Польщі);
• Брест-Литовський (тепер у Білорусі);
• Дорогуськ (тепер у Польщі, Холмщина);
• Устилуг (тепер в Україні);
• територія Грубешова на схід (тепер у Польщі, Холмщина);
• Крилів (тепер у Польщі, Надсяння);
• територія від Рави-Руської на захід (тепер в Україні);
• територія від Перемишля на схід (тепер у Польщі, Лемківщина);
• до Карпат.

Визначаючи майбутній польський східний кордон, Керзон керувався етнічним і географічним принципом. Проте обрахунки було проведено неналежно, через що «лінія Керзона» лише зрідка проходила по етнічній межі. Тому на десятки кілометрів на захід від лінії лишилася етнічні українські землі, що утворили т. зв. «Закерзоння».

Частина поляків, яка жила щільно, опинилася на схід від розмітки. Однак це не історичні етнічні землі Речі Посполитої, а анклави, що виникли внаслідок польської колонізації на схід після XIV ст.

Окрім основного варіанту (лінія «А»), Антанта запропонувала інший (лінія «Б»), за яким Львів ставав польським. Утім Й. Пілсудський відмовився від «подарунку», адже його війська на той момент стояли ще далі на схід.

Поки працювали антантівські комісії та тривали торги з Варшавою, більшовицька Росія наблизилася до лінії Керзона.

Реакція зацікавлених сторін

Директорія УНР

Лідери УНР протягом 1919 року змінили ставлення до польсько-українського розмежування. Від позиції зберегти більшість етнічних земель до поступок полякам.

Опинившись в т. зв. Трикутнику смерті: УНР між більшовиками, монархістами та поляками, Директорія пішла на зближення з Другою Польською республікою.

У Варшаві були згодні підтримати Україну із землями над Дніпром, на відміну від представників білого та червоного рухів.

Тож, УНР не могла вимагати від поляків дотримуватися «лінії Керзона», навіть більше, збройні сили Директорії були спроможні проводити тільки рейди (Зимові походи), аж ніяк не повноцінні військові кампанії.

Друга Річ Посполита

Поляки не бажали дотримуватися рекомендацій Антанти по кордону, маючи чисельну перевагу над українцями та перемінні успіхи в боротьбі з більшовицькою Росією.

Про «лінію Керзона» Польща згадала, коли більшовицькі війська стояли на Віслі під Варшавою (серпень 1920 р.). Однак тоді Росія не бажала слухати про Керзоновий кордон.

Країна рад

У розпал радянсько-польської війни, 11.07.1920 р. лорд Керзон від імені Англії запропонував Раднаркому улагодити суперечності з поляками. Єдина вимога британців: зупинити більшовицький наступ за 50 км до лінії Керзона.

Утім Москва, маючи військову перевагу, не взяла до уваги пропоноване розмежування. Навіть створила Галицьку СРР (15.07 – 21.09.1920).

Однак після контрнаступу польських військ у серпні 1920 року та укладення Ризької мирної угоди 18.03.1921 радянсько-польський кордон постав на 200 км (в середньому) на схід від «лінії Керзона».

Лінія Керзона та польсько-український кордон у 1945 р.

20 років проект Керзонової комісії не мав реального практичного значення.

1939 року лінія стала основою для радянсько-німецького кордону на теренах колишньої Речі Посполитої.

Наприкінці II світової війни Керзонова межа знову набула актуальності, коли розглядався проект повоєнного кордону між УРСР та Польщею. Лінія Керзона, з деякими поступкам для Варшави, лягла в його основу (згідно з радянсько-польською угодою 16.08.1945 р.).

Сучасний українсько-польський кордон закріпився 1951 року, коли відбувся обмін рівновеликих територій (480 кв. км).

Закерзоння – новий регіон на карті

Поняття Закерзоння охоплює українські етнічні землі, що лишилися за межами УРСР. Це:

• Підляшшя;
• Холмщина;
• Надсяння;
• Західна Бойківщина;
• Лемківщина.

Загальна площа – 19,5 тис. кв. км, населення нараховувало до 1,5 млн.
УПА на Закерзонні не визнала польської влади та продовжила боротьбу за українську самостійність. Місцеве населення підтримувало повстанців.

Щоб підірвати соціальну базу УПА в регіоні, варшавський уряд організував на Закерзонні переселення українських і змішаних родин – репресивну операцію «Вісла» (1947). Біля 150 тис. українців потрапило до північних воєводств (колишні прусські території).

Отже, Лінія Керзона:

1. У час своєї появи не набула практичного значення, але стала міжнародним прецедентом, яким скористалися в 1940-ві рр. світові лідери, визначаючи повоєнні кордони Європи.
2. Не влаштовувала ні українців, ні поляків. Була ліпшою із зол. Завдяки їй за Україною лишилися Волинь і Східна Галичина зі Львовом, які в 1921-1939 рр. входили до Другої Речі Посполитої.
3. Зафіксувала появу в 1945 році нового етнічного регіону – Закерзоння.

Примітка: У цій публікації є рейтинг, будь ласка, відвідайте цю публікацію, щоб оцінити її.