Обмін населенням між Польською Народною Республікою та УРСР

У середині 1940-х років на території УРСР і ПНР опинилася велика кількість різноетнічного населення. Автохтонні українці опинилися за лінією Керзона на Сході Польщі. А на Заході України лишалися поляки, що щільно селилися від початку польської експансії, розпочатою Казимиром ІІІ (XIV ст.).

Природно, дві держави забажали повернути «своє» населення.

Угода ПНР про взаємний обмін населенням (1944)

У вересні 1944 року польський уряд уклав низку домовленостей із сусідніми Українською, Білоруською, та Литовською радянськими республіками про переселення до цих країн етнічних мешканців. До Польщі могли повернутися євреї та поляки, які були польськими громадянами на 17.09.1939. р.

Українців з X.1944 по VIII.1946 переселили 482 тис. (польські дані). Хоча процес мав бути добровільним, урядовці ПНР вдалися до адміністративних і відверто репресивних заходів. Зокрема це було:

• позбавлення прав українських землевласників;
• знищення греко-католицької церкви;
• ліквідація освітніх закладів з українською мовою навчання;
• розпуск національних культурних закладів.

Українці, які не бажали переселитися до Радянського Союзу мали такі аргументи:

• споконвічно живуть на землі своїх предків;
• вважають себе громадянами Речі Посполитої та сподіваються на права, гарантовані польською конституцією.

Однак Варшаві не потрібне було таке населення.

По-перше, території з українським населенням були природною базою підтримки сил УПА.

По-друге, політика польського уряду була направлена на створення однорідної за етнічною ознакою державою.

Тому відбулася операція «Вісла».

Операція «Вісла» (1947 рік): депортація українців Закерзоння

31.01.1947 розпочалася підготовка до виселення українців із Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини. Зокрема:

• проведено облік населення;
• надано амністію всьому нелегальному підпіллю за винятком УПА;
• домовлено з СРСР і Чехословаччиною про закриття кордону для втікачів;
• підготовлено силові структури до операції;
• організовано табори для переселенців.

Приводом для старту стало вбивство заступника голови міноборони ПНР К. Свєрчевського, що загинув 28.03.1947 р. під час сутички з відділом УПА. Подія має низку нез’ясованих обставин, які вказують на ймовірну провокацію з боку польської влади.

Того ж дня політбюро ЦК польських комуністів постановило депортувати українське та змішане населення до колишніх прусських земель. При цьому розселити на новому місці розрізнено та не ближче ніж 100 км до кордону (з СРСР і Німеччиною).

28.04.1947 р. почалася безпосередня реалізація операції «Вісла». 6 дивізій ПНР (до 17 тис. вояків) та окремі відділи польської служби безпеки облягли землі з українцями. Кордон було заблоковано військами СРСР і ЧСР.

Активна фаза складалася з трьох етапів і тривала протягом 28.04 – жовтня 1947 р. Станом на 31 липня переселено понад 140 тис. чоловік. Залишене майно конфісковували.

Польська сторона стверджувала, що загинуло 655 чоловік. Проте точної цифри не відомо. Під час акції «Вісла» винищувалися цілі села, гинули діти, жінки…

Також було арештовано майже 1,5 тис. членів ОУН. За даними поляків збройні сили УПА в регіоні зменшилися з 2402 до 563 осіб.

Внаслідок заходів операції «Вісла» сьогодні найбільша частка українців у Польщі проживає на півночі, у Вармінсько-Мазурському воєводстві (колишня Східна Пруссія) – до 40% від загальної кількості.

СРСР провів свій аналог «Вісли» – операцію «Захід». За одну добу, 21.10.1947 р., депортували із Західної України біля 26,6 тис. сімей (майже 78 тис. осіб), пов’язаних з УПА. Виселили до віддалених областей СРСР.

Переселення українсько-польського населення в 1951 році

1951 року між ПНР і УРСР відбувся обмін ділянками площею 480 кв. км. Варшава провадила домовленості безпосередньо з Москвою. Угоду укладено 15 02.1951 р.

Що обміняли

До ПНР відходила територія Нижньо-Устрицького району та по кілька сіл зі Стрілківського й Хирівського районів Дрогобицької області (21.05.1959 ввійшла до Львівської). Місцевість гірська, населена бойками.

Україна отримувала Сокальщину – землі Люблінського воєводства: всю територію чотирьох ґмін (громад) Белз, Кристонопіль, Угнів, Хоробрів та частково трьох ґмін Варяж, Довгобичів, Тарношин.

Вважається, що Польща сама запропонувала обмін з метою отримати нижньоустрицькі нафтові родовища, натомість СРСР отримував як компенсацію зручні залізничні комунікації.

Є сумніви щодо цього. Зокрема СРСР здобував перспективний вугільний район на північному заході Львівщини. На відміну від виснажених нафтових промислів.

Як переселяли

Питаннями про переселення людей та передачу майна займалася спільна радянсько-польська комісія.

До кінця жовтня 1951 року з колишніх радянських районів виселено 32 тис. людей (7162 родини). Більшість з них – майже всі колгоспники – перевезено до південних і Донецької областей (14,6 тис. працездатних осіб).

Люди опинилися в незвичних для себе умов: степовий сухий клімат замість волого гірського. Втрачене майно відшкодовано неналежно. Жити довелося починати практично з нуля.

Натомість уряд ПНР переселив частину польського населення до Нижніх Устриків (усього – 14 тис. людей). Тож на цьому фоні переселення українців в степові регіони виглядало справжньою, хоча й «м’якою», депортацією.

Підсумки

Наслідком взаємного обміну населенням між Польщею та УРСР стало:

1. У широкому сенсі частка прикордонних українців і поляків потрапили до своїх національних держав. У вузькому розумінні населення пережило чергову драму, втративши малу батьківщину та господарство.
2. Підірвано базу для національного українського підпілля. На сході ПНР практично повністю спустіла українська людяність (Операція «Вісла» та обмін 1951 р.). СРСР зробив повністю лояльною отриману Сокальщину, виселивши нижньоустрицьких бойків далеко в степи.