Зміни в управлінні господарством в УРСР (1957–1965 рр.)

Зміни в управлінні господарством пов’язані з реформою Хрущова 1957 року. Перший секретар замінив вертикальну систему керування міністерствами на територіально-горизонтальне адміністрування. Виникли раднаргоспи, підприємства отримали певну автономію, економіка пожвавилася.

Проте господарювання лишилося командно-адміністративним по суті. Тому в таких умовах «наздогнати і перегнати Америку» було нереальним.

Передумови реформи Хрущова в господарському управлінні

Уряд СРСР узявся оновлювати економіку з початком десталінізації.

Квітень 1953. Скорочено кількість міністерств СРСР:

• з 30 до 20 – союзні;
• з 21 до 13 – союзно-республіканські.

Союзні міністерства безпосередньо керували підпорядкованими підприємствами та установами, що знаходилися в республіках.

Союзно-республіканські взаємодіяли з аналогічними республіканськими органами, що входили до складу урядів республік. Тобто опосередковано координували роботу республіканських підприємств.

Вересень 1953. Пленум ЦК КПРС дав старт маленковським реформам у сільському господарстві. Розглянемо деякі заходи.

Збільшено закупівельні ціни. За середніми показниками 1954 року виросли удвічі, 1956 року – у 2,5 рази (у порівнянні з 1952 р.). На зерно – основний продукт колгоспників УРСР – ціну збільшено у 7,4 рази.

Зменшено податки на присадибне господарство (1958 року їх повністю скасовано).

Початок 1954. Уряд Г. Маленкова скорочує чисельність адміністративно-управлінської бюрократії.

В економіці відбулася певна лібералізація, підприємства позбувалися надмірної «опіки» Москви. Цього не було достатньо.

Міністерства й надалі працювали за галузевим принципом: тобто московське міністерство розпоряджалося підприємствами своєї галузі, що перебували у найвіддаленіших кутках СРСР. Це призводило до дисбалансу: економічні зв’язки носили дивний, навіть неприродний характер.

Так, на початку 1950-х рр. випуск меблів в УРСР координувало 35 міністерств. Взуття – 11. Більше того, меблеві фабрики Станіславської області (з 1962 року – Івано-Франківська) діставали сировину з Архангельської області та Карельської АРСР (північно-східні регіони РРФСР). Замість того, щоб купувати карпатську деревину.

Тютюнова фабрика на Закарпатті отримувала пінську фанеру (м. Пінськ БРСР). Натомість фанерно-меблевий комбінат міста Ужгород не знав куди подіти свою продукцію.

Раднаргоспи. Децентралізація. Територіально-горизонтальна система господарювання

1957 року розпочалася реформа Хрущова в господарському управлінні.

Республіки Союзу отримали розширені повноваження. Зокрема це:

• формувати республіканський бюджет;
• вкладати кошти в бюджет розвитку (оновлення матеріально-технічних фондів);
• змінювати адміністративно-територіальний устрій;
• розв’язувати судові суперечки в рамках кримінального, цивільного та процесуального законодавства;
• тощо.

Того року більшість міністерств ліквідовано. На зміну їм створено територіальні ради народних господарств (раднаргоспи).

В УРСР кількість раднаргоспів змінювалася:

• 11 – 1957 р. (Вінницький, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Запорізький, Київський, Львівський, Одеський, Сталінський, Станіславський, Харківський, Херсонський);
• 14 – 1960 р. (виокремилися ще три: Кримський, Полтавський, Черкаський);
• 7 – 1962 р. (14 одиниць укрупнено до: Донецький, Київський, Львівський, Подільський, Придніпровський, Харківський, Чорноморський);

Нові територіальні структури розпоряджалися всім виробництвом за винятком ВПК (військово-промислового комплексу) та енергетики. Вони мали оптимізувати економічні процеси.

Так з наведеного вище прикладу, меблева фабрика могла отримувати місцеву сировину, а закарпатський тютюн мали запаковувати в ужгородську тару. Адже Закарпатська та Станіславська області входили до Станіславського (1957–1962) та Львівського (1962–1965) раднаргоспів.

Підприємства економічних районів об’єднувалися в комбінати та трести за галузевим принципом. Вони підпорядковувалися відповідним галузевим управлінням свого раднаргоспу.

Через кілька років сформувалися комплекси (виробничі об’єднання), що виникли на базі підприємств з кращими економічними показниками та зразковою виробничою культурою.

До прикладу, таким утворенням став львівський виробничий комплекс «Прогрес», що виробляв взуття (1961).

Апогей економічної децентралізації. Зворотній процес

Керівники раднаргоспів ставили свої інтереси вище за потреби республіки чи сусідніх економічних районів.

Таке «місництво» розвилося через гонитву за показниками. Адже відзвітувати до Києва та Москви про «персональні» досягнення по своєму району означало гарантовано отримати відзнаку та просунутися по партійній лінії. Ділитися цифрами з іншими не вигідно.

Очевидно, щоб усунути «місництво», 1960 року створено Українську раду народного господарства (УРНГ), яка підпорядковувалася уряду УРСР. Республіканський раднаргосп координував промисловість і будівництво.

1962 року посилено вплив партії на управління господарством. На місцях партійні органи було поділено на сільські та промислові обкоми. Ці паралельні структури втручалися в роботу промислових і сільськогосподарських підприємств. Поступово вони зливалися з державними контрольними органами.

1963 року з’явився всесоюзний Раднаргосп СРСР.

Протягом 1965–1966 років реформи Хрущова в управлінні господарством було скасовано.

Позитивний ефект

Раднаргоспи стимулювали радянську економіку деякий. Це проявилося в такому:

• зросла ефективність господарювання;
• раціональніше використовувалися ресурси та міжгалузеві зв’язки;
• зменшилася кількість підприємств, що дублювали одне одного та належали різним міністерствам;
• виросло кількісне та якісне (нові товари) виробництво на старих потужностях внаслідок кращої організації;
• ожив внутрішній ринок (його наситила традиційна продукція та з’явилася нова – пилососи, холодильники, швейне обладнання, фотоапарати, радіоприймачі тощо).

Загальні наслідки

Економічні реформи Хрущова не стали проривом. По суті це було «послаблення гайок», яке природно активізувало господарське життя. Проте сама командно-адміністративна система не змінилася. Тому успіхи від впровадження територіально-горизонтального принципу (раднаргоспи) не тривали довго.

Планова економіка нікуди не поділася. Як і раніше, на підприємства згори спускалися цифри, затверджені Держпланом Союзу та УРСР. Виконувалися й інші директивні вказівки (розподіл фондованої продукції, кадрів, зв’язки між підприємствами тощо).

Підпорядковано Москві стратегічні підприємства. В першу чергу це ВПК та енергетика.

Відсутність належного стимулу для працівників. Директори відповідали перед раднаргоспом і органами партії. Вони дуже ризикували, якщо впроваджували низові ініціативи (особисті чи від нижніх ланок). З одного боку провал експерименту загрожував кар’єрі, з іншого – сміливі ідеї не сприймалися консервативними партійними колами.

Неправильні пріоритети економічної стратегії. Микита Сергійович збирався «наздогнати і перегнати Америку», збільшивши кількісні показники вробленої продукції: від надоїв молока до виплавки сталі на душу населення. Розвинути новітні технології не ставилося за мету.

Через це, Радянський Союз вже у 1960-ті роки явно відставав в галузі високих технологій (науково-технічна революція) і їх впровадження у виробництво.

Звісно, масовий випуск дефіцитних товарів широкого ужитку та довготривалого використання покращив побутові умови населення. Ба більше, за Хрущова було розпочато масове житлове будівництво. Мільйони людей стали жити в окремих квартирах.

Відсутність сталої стратегії. Державу трясло ініціативами першого секретаря – т. зв. «хрущовські надпрограми» (підняття цілини, кукурудзяна епопея, «наздогнати та перегнати США»). Вони запускалися різко та гарячкуватими темпами, що шкодило загальному розвитку економіки.

1964 року Микиту Хрущова зняли з посади та країну очолив Леонід Брежнєв. Нові управлінці, розуміючи недоліки економічної політики своїх попередників, відмовилися від реформи 1957 року.

Вересень 1965 року. ЦК КПРС намітив повернутися до галузевої системи управління господарством. Раднаргоспи скасовано, сформовано відповідні промислові міністерства.

Січень 1966 року. Скасовано Українську раду народного господарства (разом з всесоюзною радою та аналогічними органами в інших республіках).

В УРСР з’явилося 7 республіканських і 22 союзно-республіканських міністерства.

Примітка: У цій публікації є рейтинг, будь ласка, відвідайте цю публікацію, щоб оцінити її.