З історії української мови або де той австрійський генштаб

Австрійський генштаб - творець української мови

Щороку,  9 листопада – у день пам’яті Нестора Літописця, згадуємо про українську писемність і мову. Цей ченець причетний до створення давньоруської пам’ятки – «Повісті минулих літ», яка засвідчує значний розвиток літературної традиції на теренах Київської Русі.

Маємо й інші імена, з якими пов’язана історія писемності українців Продовжити читання “З історії української мови або де той австрійський генштаб”

Донос як один із стовпів російського самодержавства (частина друга)

(Перша частина тут)

Спочатку був «извет», або що запускало розшук

«Извет» – тогочасна прийнята назва доносу. З нього починалося 99,9% політичних справ в Російській імперії XVIII ст. Доноси були письмові та усні, їхня форма – довільна. Головне – повідомити про «слово та діло» й указати пункт.

Доносити міг будь-хто. Серед доносителів були безпосередні свідки вчинку а також заздрісники, які бажали заволодіти майном обвинуваченого чи помститися йому за щось. Це тягло за собою безліч безпідставних доносів, а згодом зруйновані долі людей чи втрату їхнього життя.

З іншого боку, держава створила такі умови, що піддані не могли не доносити. Люди боялися стати «неизветчиком». «Недоносителі» наказувалися жорсткіше, ніж лжедонощики. За законом «неизветчик» фактично прирівнювався до співучасника державного злочину (Анисимов Е., С. 175).

Статуя Траяна... Фото Hartmann Linge (на умовах ліцензії CC-by-sa 3.0)
Рим часів Траяна потерпав від донощиків. Імператор позбувся їх. Усіх…

Часто Продовжити читання “Донос як один із стовпів російського самодержавства (частина друга)”

Донос як один із стовпів російського самодержавства (частина перша)

У статтях про сакральність московських і російських монархів, а також про феномен народного самозванства (див. №1, №2, №3), я спробував показати паралелі або корені (кому як подобається) сучасного політичного менталітету громадян РФ.

Для повноти картини хочу розповісти про особливості політичного розшуку часів Російської імперії, зупинившись на його початковій стадії – доносах.

На мою думку, кращий матеріал з цієї проблеми – монографія Анісімова Є. В. «Дыба и кнут. Политический сыск и русское общество в XVIII веке» (М., 1999). Євген Анісімов вивчив і систематизував великий пласт першоджерел, зокрема «непригожие речи». Результатом праці став показ цілісної історії політичного розшуку як державного інституту XVIII століття.

Щоб не робити наново велосипед, скористаюся цією книгою.

Петро І та реформа політичного розшуку

Петро І довів систему політичного розшуку до свого апогею. Вважалося, що в інтересах царя розглядати усі справи кримінального, майнового, фінансового характеру.

Петро І брав безпосередню участь у допитах и стратах. За його правління доносительство вийшло на новий інституційний рівень
Петро І брав безпосередню участь у допитах и стратах. За його правління доносительство вийшло на новий інституційний рівень

Звісно, Продовжити читання “Донос як один із стовпів російського самодержавства (частина перша)”

Московське самозванство в XVII ст. як народний феномен (частина друга)

(Перша частина тут)

«Класифікація» самозванства за «непригожими речами»

Більшість «непригожих речей», яка стосувалася самозванства, складає іменування себе або когось «царем». П. Лукін серед різних випадків наводить епізод 1631 року, що стався поміж костромських тюремників («тюремных сидельцев»).

Ивашка Гаврилов сын Ерыкалов “…июля в 19 д[ень] говорил … в тюрьме невежливо государево слово и называл сам себя государем при всех тюремных сидельцах.” Правда, сам Ерыкалов в свое оправдание заявил, что его неправильно поняли, а в действительности он говорил: “Я де своему животу государь” (что, впрочем, тоже являлось “непригожими речами”, так как распоряжаться “животами” всех подвластных ему людей мог только царь). (П. Лукин, С. 122).

«Кабы я была царица…» – достатньо цих слів, щоб у XVII ст. звинуватили у самозванстві.
«Кабы я была царица…» – достатньо цих слів, щоб у XVII ст. звинуватили у самозванстві.

Або випадок 1648 року в Тулі, Продовжити читання “Московське самозванство в XVII ст. як народний феномен (частина друга)”

Московське самозванство в XVII ст. як народний феномен (частина перша)

У попередньому матеріалі я торкнувся явища сакральності московського царя. Використав матеріал монографії Павла Лукіна «Народные представления о государственной власти в России XVII века» (М., 2000).

Уважний читач розуміє, що тему я обрав через її злободенність. Сучасна ментальна віра у царя – один із факторів, які формують політичний порядок денний у РФ, зокрема її зовнішню політику. Без сумнозвісних 86% підтримки російського президента уже закінчилася б війна на Сході України. Можливо, вона не починалася б узагалі та Крим не зазнав окупації.

Лжедмитрій І присягається королю Речі Посполитої Сигізмунду ІІІ запровадити католицизм в Московському царстві. Винятковий самозванець, який сидів на царському престолі.
Лжедмитрій І присягається королю Речі Посполитої Сигізмунду ІІІ запровадити католицизм в Московському царстві. Винятковий самозванець, який сидів на царському престолі.

Звісно, сакральний монарх не є винятком для історії різних народів Продовжити читання “Московське самозванство в XVII ст. як народний феномен (частина перша)”