Хрущовська відлига (1953–1964)

Микита Сергійович Хрущов – людина 1957 року

Відлига або хрущовська відлига – це період в історії Радянського Союзу, який у широкому розумінні розпочався зі смерті Й. Сталіна та завершився з приходом партійного угруповання на чолі з Л. Брежнєвим (1953–1964). Яскраві риси цього часу:

  • вибіркова лібералізація в житті суспільства;
  • послаблення репресивного апарату;
  • часткова реабілітація репресованих у попередній період;
  • засудження культу особи Сталіна (десталінізація);
  • перехід від тоталітаризму до авторитаризму;
  • спроби реформувати економіку СРСР в умовах командної системи.

Виникнення поняття

Термін «Відлига» ввійшов у громадсько-політичний лексикон за назвою однойменної повісті письменника Іллі Еренбурга (1954).

Переповнена метафорами повість показувала дійсність, яку відчували сучасники. Зокрема відчуття важливих змін, руйнівних для старих порядків.

Так, зображена у творі відлига показувала руйнацію старого: з приходом весни снігова буря зруйнувала в місті кілька бараків. Радянські люди звикли жити в прохолоді, знають, що в морози все міцно тримається. І вони не готові до того, що незабаром все потече та зрушить.

Етапи Відлиги

Розглянемо етапи за основними ідеологічно-політичними подіями, що відбулися в Радянському Союзі.

І. 1953–1955. Послаблення гайок тоталітаризму. Сталін входить до комуністичного пантеону.

Одразу після смерті Й. Сталіна (05.03.1953) в державі проявилися ознаки лібералізації. Новий голова уряду Георгій Маленков запропонував перейти до колективного управління країною, що означало відхід від диктаторської моделі.

У Кремлі зав’язалася боротьба за владу, унаслідок якої Г. Маленков лишився прем’єр-міністром, міністра внутрішніх справ Лаврентія Берію усунули з посад та після слідства розстріляли (грудень 1953), Микита Хрущов став 1-м секретарем КПРС (вересень 1953).

Спробувавши привернути на свою сторону нових союзників, Лаврентій Берія закрив репресивну «справу лікарів», ініціював перегляд «авіаційної справи» 1946 року, організував амністію засуджених на строк до 5 років (а також неповнолітніх, вагітних жінок, людей похилого віку) тощо.

Загалом було звільнено біля 1 млн 200 тис. осіб і закрито 400 тис. слідчих справ.

Хоча ув’язнені за «політичними статтями» ще лишалися в таборах, радянським громадянам стало очевидним послаблення гайок.

І. Еренбург у 1960-ті. Сепія на основі оригінального зображення з Вікімедія. Автор фото: Giuseppe Pino (Mondadori Publishers)

II. 1956–1957. XX з’їзд КПРС та критика культу особи Й. Сталіна

25.02.1956 року – в останній день роботи XX з’їзду КПРС – перший секретар партії М. Хрущов викрив і засудив культ особи Йосипа Сталіна.

Доповідь була таємною, зачитана на закритому засіданні. Її текст розповсюдили по країні серед вибраних членів партії, без ажіотажу та повідомлень у пресі.

Ця подія знаменувала крапку в історії репресивного апарату сталінського ґатунку: відбулися масові політичні реабілітації, що набули повсюдного характеру.

До прикладу, ще 17.09.1955 було амністовано громадян, «що співпрацювали з окупантами» протягом радянсько-німецької війни. Серед таких немало людей зігнаних на примусові роботи та роботу в місцевій адміністрації на окупованих територіях.

Після з’їзду дозволено критикувати Сталіна, але не партію. Було визначено межі критики. Хто переходив їх, підлягав переслідуванню.

На цей момент у середовищі консервативних сил визріло незадоволення політикою десталінізації, яку просував перший секретар. 1957 року партійне угруповання на чолі з Г. Маленковим, Л. Кагановичем і В. Молотовим, спробувало усунути М. Хрущова від влади. Проте невдало. Пленум Центрального комітету партії позбавив змовників партійного квитка й урядових посад.

III. 1958–1961. Розгортання десталінізації та внутрішня політика за хрущовським сценарієм

Після невдалого заколоту сталіністів Хрущов отримав усю повноту влади. Утім він не став другим Сталіним, не мав вдачі «вождя всіх часів і народів».

Відтоді в державі процеси відбувалися за хрущовським баченням. До оновленої партійної верхівки ввійшли соратники першого секретаря.

Проте Микита Сергійович був сином сталінської доби та брався за старі методи. До прикладу, від 1957 року Хрущов розпочав антирелігійну політику. Ще в 1940-ві Й. Сталін дозволив православній церкві функціонувати, що призвело до відновлення приходів.

Тепер антицерковна політика набирала нових обертів. Закривалися храми. У липні 1958 року уряд УРСР постановив скоротити кількість монастирів в Україні з 40 до 8.

З іншого боку, Хрущов обмежував лібералізацію через небезпеку неконтрольованої демократизації. Його сучасники були свідками антикомуністичних виступів у країнах-сателітах, які були придушені за участю СРСР: у Німецький демократичній республіці (1953), Польщі (1956), Угорщині (1956).

Зросла кількість засуджених громадян за «контрреволюційні виступи».

Апогеєм десталінізації стало винесення тіла Й. Сталіна з мавзолею, яке відбулося в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1961 року.

IV. 1961–1964. Консервування суспільно-політичних процесів у СРСР. Зростання боротьби з інакодумцями (шістдесятники).

На початку 1960-х років посилилася боротьба з дисидентами. З одного боку, уряд Хрущова утискав і так обмежені свободи (думки, політичних поглядів, віросповідання тощо). З іншого, процес десталінізації не було згорнуто (культ Сталіна остаточно відійшов у минуле), політичний режим не повернувся до тоталітаризму.

Проте висловлювати окрему власну думку стало небезпечно. Національно свідома інтелігенція переслідувалася. Так, у травні 1961 року було засуджено до страти Левка Лук’яненка, засновника Української робітничо-селянської спілки. Страту замінили на 15 років. Інші члени спілки отримали від 7 до 15 років.

У грудні 1961 року було викрито робітничу організацію Український національний комітет. Вирок: два розстріли та ув’язнення на строк 10–15 років.

В українській дійсності з’явилося своє «покоління шістдесятників» – явище наповнене національними мотивами, на відміну від радянського однойменного феномену.

Власне через національне забарвлення, українські шістдесятники зазнали більшого тиску з боку імперського центру в Москві та його силових представників у УРСР.

Член Військової ради Пд.-Зах. фронту М. Хрущов і заступник начальника політуправління Пд. фронту Л. Брежнєв

До середини 1960-х років Відлига в політиці Хрущова вихолостилася. Крапку в цьому процесі поставив партійний переворот у жовтні 1964 року, коли заколотники позбавили Микиту Сергійовича посади першого секретаря партії та голови уряду СРСР.

Наслідки хрущовської відлиги

  1. Ослаблення тоталітаризму – формування авторитарного режиму (ключовий результат).
  2. «Перервана» десталінізація (загальмувалася в 1-й половині 1960-х, перервана з приходом Л. Брежнєва до влади).
  3. Помірна децентралізація (розширено права республік).
  4. Часткова лібералізація («недо»-свобода думки, обмежена критика сталінізму та влади, мінімальна свобода пересування) та нова реакція (антирелігійна політика, шістдесятники).
  5. Половинчастий характер більшості реформ (див. про зміни в управлінні господарством в УРСР).
ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.