Вихід України на міжнародну арену

У ХХ ст. були три спроби виходу України на міжнародну арену в якості суб’єкта міжнародних відносин. Перша пов’язана з діяльністю дипломатів УНР та Української держави П. Скоропадського. Це сталося в час визвольних змагань 1917–1921 рр.

Друга спроба. Перші десятиліття існування Радянська Україна (1922–1945) була обмежена в своїх правах проводити самостійну зовнішню політику. Її участь на міжнародній арені набула насамперед форм обміну офіційних делегацій, які відбувалися в руслі політики СРСР.

З утворенням ООН, де Україна виступила як співзасновниця, виникла потреба в певній кількості українських дипломатів. Тому союзне керівництво розширило до відомих меж можливості зовнішньої діяльності республіки. З того часу до краху СРСР Україна брала постійну участь у житті міжнародної спільноти (робота в ООН, участь у різноманітних культурних і миротворчих заходах, співпраця з низкою окремих країн, насамперед соціалістичних тощо). Будь-які кроки підпорядковувалися політиці московського центру.

Третя спроба відбулася на початку 1990-х років після проголошення незалежності України. Цей етап виходу України на міжнародну арену мав якісні відмінності:

– незалежна Україна стала правонаступницею УРСР та успадкувала міжнародні напрацювання радянського часу, зокрема членство в низці організацій;

– українська дипломатична служба мала базове кадрове забезпечення та майже півстолітній досвід;

– до 24.08.1991 року на українській території діяла низка зарубіжних консульств, які в нових умовах стали посольствами.

До кінця 1992 року незалежність України визнало понад 130 країн. 109 із них налагодило дипломатичні відносини. Першою визнала Україну Польща (2.12.1991), а відкрила посольство – Німеччина (18.02.1992).

Вихід України на міжнародну арену супроводжується приєднанням до чинних міжнародних угод і укладанням нових. Так, 8.12.1991 р. президент Л. Кравчук підписав договір про створення Співдружності незалежних держав.

30.01.1992 р. Україна ввійшла до Парламентської асамблеї Наради з безпеки та співробітництва в Європі (тепер ОБСЄ), а 26.02.1992 приєдналася до Гельсінського заключного акту.

Від часу прийняття Декларації про державний суверенітет (16.07.1990) Україна заявляє про добросусідські наміри. Своїми діями вказувала на те, що нові українські збройні сили з третім у світі ядерним потенціалом будуть направлені виключно на оборонні потреби. Натомість пріоритетом стає налагодження тісних відносин з пострадянськими та європейськими країнами, участь у загальноєвропейських організаціях.

Зовнішньополітична концепція незалежної України була оформлена постановою Верховної Ради «Про Основні напрями зовнішньої політики України» (3.07.1993), яка діяла до 2010 року.

ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.