Становлення олігархічної системи

Укр. олігархи

Олігархічна система є складовою сучасної політичної системи України, в якій різні фінансово-промислові групи (клани) шляхом зрощення з владою впливають на державне управління з метою захисту своїх бізнес інтересів.

Термін олігархія походить з давньогрецької мови, що означає буквально «влада небагатьох». В сучасному українському (як і пострадянському) прочитанні це означає тіньову владу кількох промислово-фінансових груп.

Передумовою становлення олігархічної системи були:

– непослідовна економічна перебудова в державі у 1990-ті роках (відхід від планової економію до формування ринкових механізмів);

– приватизація державних і комунальних підприємств (у народі цей процес отримав назви «прихватизація» або «дерибан»);

– зрощення владних і бізнесових кіл.

Внаслідок кризи в економіці 1990-х років відбулося масштабне матеріальне розшарування суспільства. Нові підприємці швидко ставали скоробагатьками, які набувши впливу, проникли до політики, або просунули своїх людей, щоб на законодавчому рівні сприяти своєму бізнесу. По суті така взаємодія з владою є формою лобізму – практики впливу (зокрема у вигляді тиску) на рішення влади – поширеного в західних країнах.

Проте часто новоспечені українські бізнесмени пов’язані з кримінальними та колишніми партійно-номенклатурними колами. Такі люди не гребували нечесними методами збагачення (ухиляння від податків, хабарництво, незаконна приватизація, рейдерство тощо). Тому вони стали українськими олігархами, далекими від успішних підприємців західного типу.

Особливо великого впливу в економіці та політиці окремі фінансово-промислові групи набули за роки президентства Л. Кучми (1994–2004). Становлення олігархічної системи кучмівської доби пов’язують з т. зв. кучмізмом.

Кучмізм є результатом зрощення чиновників-вихідців з радянської номенклатури та представників вищого кримінального світу. Формою швидкого збагачення стали незаконні оборудки з державною власністю під час масової приватизації підприємств. Сертифікатна приватизація призвела до того, що привабливі підприємства потрапили до рук людей, пов’язаних з владою або/та криміналом.

Першим яскравим українським олігархом став Павло Лазаренко, який 1996 року очолив Кабінет міністрів. Він був представником дніпропетровського клану (фінансово-промислової групи). Такі олігархічні угрупування виникали за регіональною ознакою. Найбільші з них пов’язані з Києвом, Харковом, Донецьком і Дніпром.

Окремі олігархи не з’явилися «самі по собі», деяких створив президент Кучма. Так, кандидат технічних наук Віктор Пінчук, ставши зятем Кучми, з 1997 року різко зріс у своїх статках. Перед світовою кризою 2008 року журнал «Форбс» оцінив майно в $ 5 млрд. Новоспечений олігарх міг бути і зі сторони. За словами одного з помічників Пінчука, деякі амбіційні бізнесмени отримували шанс «пробитися».

У цілому Леонід Данилович проводив таку політику, щоб між олігархами існував баланс капіталів і впливу. Є думка, що тільки цьому президенту вдавалося контролювати більшість олігархічних кланів. Після нього, навіть за президентства В. Януковича, влада не могла тримати їх у покорі.

Українські олігархи не стали справжніми бізнесменами. Вони у більшості своїй не заробляють на креативних ідеях, наукових розробках, проривному менеджменту тощо.

Гарантією успіху фінансово-промислових груп є існування різних схем з розкрадання майна та коштів держави і громадян. Наприклад:

– силове (рейдерське) захоплення підприємств;

– монополія на виробництво, продаж окремих товарів;

– проведення державних тендерів на закупівлю та підряди за завищеними цінами;

– адміністративні обмеження щодо недопущення конкуренції;

– запровадження мита на окремі види імпортних товарів;

– махінації з відшкодування ПДВ;

– субсидії з бюджету за окремими галузями, які контролюються олігархами;

– пільгове державне кредитування або гарантії уряду щодо іноземних позик в інтересах окремих корпорацій;

– та ін.

Українські олігархи з метою створення позитивного іміджу в очах громадян часто удаються до благодійництва, фінансують спортивні клуби, культурні заходи тощо. Також створюють або купують готові засоби масової інформації, зокрема окремі телевізійні компанії. Часто такі ЗМІ активно працюють під час виборчих перегонів. Олігархат бере участь у політичному житті за допомогою власних парламентських політичних партій або/та окремих депутатів. Інколи олігарх сам може стати депутатом (наприклад, Ю. Бойко, Р. Ахметов в окремі роки), навіть президентом (П. Порошенко).

ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.