Включення населення у ринкові відносини (1990-ті рр.)

Розвиток ринкових відносин в Україні постійно зазнав різних перепон. Спізніле скасування кріпосного права (1861) та обмежена економічна лібералізація в умовах Царської Росії гальмували включення населення у ринкові відносини. Капіталізм періоду НЕПу (1921–1929) обмежувався радянською владою. А в жовтні 1931 року повністю заборонено приватну торгівлю (окрім колгоспних ринків), об’єкти торгівлі було націоналізовано. До кінця 1980-х років ринкові відносини перебували поза законом.

У СРСР економічна політика стрімко змінюватися стала в період Перебудови (1985–1991). Генсек М. Горбачов і партійне керівництво, не маючи цілісної стратегії та діючи по ситуації, заклали законодавчу основу для відновлення ринку. 1986 року дозволено індивідуальну трудову діяльність. 1988 року створено умови для появи кооперативів, які могли займатися будь-якою незабороненою справою та торгувати. Могли створюватися нові колективно-приватні об’єднання та міг легалізуватися вже діючий підпільний бізнес.

З отриманням Україною самостійності, включення населення у ринкові відносини прискорюється. 25.10.1991 року парламент приймає постанову про «Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності». Серед іншого, у документі було передбачено про становлення інфраструктури ринку, державну регуляцію в ринкових умовах, про роздержавлення й приватизацію державного майна тощо. Влада збиралася залучити населення до ринку, зробивши їх співвласниками державних установ і підприємств. Недержавний сектор мав забезпечити ринкову конкуренцію. Проте економічний занепад 1990-х років, відсутність злагодженої господарчої політики та законодавчої бази, провалили сертифікатну приватизацію. Масовий громадянин не став господарником, натомість активно в капіталістичні відносини включилися різні нувориші, найбільші з яких відомі під назвою «олігархи».

У 2000-х роках ситуація змінилася. За економічного зростання активізувалося створення нових дрібних і малих підприємств, що свідчило про черговий стрибок у розвитку ринкових відносин в Україні. Проте вважалося, що держава не досягла статусу країни з ринковою економіки. Не в останню чергу через поширення у господарчій діяльності неринкових механізмів, зокрема зрощення бізнесу з владою (кумівство, корупційні схеми, різні маніпуляції із законом, рейдерство тощо).

Дещо інша ситуація в сільському господарстві. Аграрна реформа 1996 року, яка наділила колишніх колгоспників землею, не призвела до максимальних ринкових зрушень у селі через мораторій на продаж землі. Більшість селян-власників земельних паїв, не змогла господарювати на землі, маючи фізичні (здоров’я та вік), технічно-матеріалі чи організаційні перепони. А позбутися землі шляхом продажу неможливо. Капіталізм у селі просовує новосформований клас дрібних і середніх фермерів та великоземельних латифундій (холдинги, колишні колгоспи тощо). Ринок землі досі не сформовано.

Формування ринкових відносин в Україні залежить ще від ментальної готовності громадян (вихованих переважно в СРСР) прийняти їх. Якщо на зламі 80–90-х років населення радо вітало нову економічну модель. То в решту 90-х років українці через соціально-економічну кризу критично ставилися до капіталізму. Нерідко приватні підприємці вважалися ворогом №1. На початку цього століття у суспільстві знову намітилася тенденція до позитивного сприйняття капіталістичних відносин.

ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.