Входження Кримської області до складу УРСР

Указ Президії ВР СРСР від 19.02.1954 р.

Остання велика зміна кордонів України (визнана ООН) відбулася 1954 року внаслідок входження Кримської області до складу УРСР. Цю подію зумовила низка об’єктивних чинників. Її закріпила юридична процедура, що відповідала тогочасній законодавчій практиці СРСР, Росії (РСФРР) та України (УРСР).

Фактори передачі Криму Україні

Серед таких чинників було:

  • повоєнний розлад, збитковість економіки;
  • депортація народів Криму;
  • відсутність хисту до господарювання у новоприбулого населення;
  • проблеми транспорту, електрики, зв’язку.

Вони накладалися один на іншого та додатково посилювали негативний ефект.

Демографія

У роки радянсько-німецької війни 1941–1945 рр. сталінський режим вивіз місцевих німців та італійців. Нацисти винищували євреїв і ромів (циган).

1944 року радянська влада депортувала понад 180 тис. кримських татар, 15 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 9,6 тис. вірмен.

Загалом, у жовтні 1944 року півострів нараховував 379 тис. мешканців проти 1 млн 126 тис. у 1939 році.

Не стало 2/3 населення, інтегрованого в економічну систему регіону. Це та руйнація господарських об’єктів у роки війни підірвало економіку краю більше, аніж у сусідніх областях.

На місце депортованих і винищених жителів завозилися вихідці з нестепових територій: з північних областей РСФРР, Волги, північних областей УРСР. 1945 року до Криму перевезено понад 17 тис. родин. Протягом 1950–1954 років прибуло 57 тис. громадян.

Економічний занепад

Зі зрозумілих причин ці переселенці не мали хисту до господарювання в умовах посушливого клімату. Вони не змогли відновити господарство краю. Ситуація погіршилася неврожайного 1947 року.

У цифрах на фоні 1940 року виробництво виглядало так (1940 р. – 100%):

Галузь/виробництво

1945

1950

Швейна

45

63

Трикотажна

9,7

63

Взуттєва

17

49

Риболовля

31

83

Борошно та крупи

30

37

Хліб (випічка)

30

41

Овочівництво

16

66

Видобуток залізної руди

78

Чорна металургія

0,5

3,7

Торгівля занепала до «далі не можна». Так, станом на 1953 рік в області діяли крамниці в такій кількості:

  • хлібні – 34;
  • книгарні – 28;
  • м’яса та риби – 18;
  • взуттєві – 9;
  • молочні – 8;
  • будівельні – 5;
  • трикотажні – 2.

Купувати хліб аж у 34 крамницях області! При цьому в державному секторі повністю припинили торгівлю картоплею й овочами.

1954 року посіви займали на 70 тис. га менше, ніж 1940 року. Сади досягли 87%, а виноградники – 79% площі. Урожайність теж не дотягала довоєнних показників.

Тваринництво зустріло новий 1954 рік з недостачею кормів у 63% від необхідного обсягу.

Господарські плани області провалилися. Будівництво молочних і птахоферм недовиконано понад 50%. Плани промислового будівництва теж зірвано. Бюджет області недоотримав 6,06 млн крб.

Ці та інші дані було зібрано у довідці з грифом «таємно» «О состоянии сельського [sic!] хозяйства Крымской области», підготовленої 4.01.1954 1-му секретареві ЦК КПУ Олексію Кириченку (див. матеріал Петра Вольвача).

Географічне розташування

Як зараз, так і в 1950-ті Крим не мав електрогенерації необхідної потужності й потребував води для побутового та господарського споживання.

Географічна наближеність до України, наявність поряд повноводного Дніпра розв’язали інфраструктурні проблеми. Зокрема, у другій половині минулого століття до півострова протягли електричні лінії та, головне, Північно-Кримський канал, який до 85% перекривав потреби регіону в прісній воді.

Транспортне сполучення з Україною сприяло розвитку півострова. З одного боку сюди завозилися всі необхідні продукти та товари. З іншого боку, Крим збільшив виробництво, адже його продукція йшла:

  • на експорт через власні порти (додатково завантажувалися українськими товарами, що залізницею йшли з УРСР);
  • до українських покупців (сировина – підприємствам, готові вироби – кінцевим споживачам).

Однак до середини 1950-х років цих умов не існувало. Ще потрібно було збудувати канал, електромережу, покращити автошляхи, залізницю…

Акти, що закріпили входження Кримської області до складу УРСР 1954 року

Карта України до 1954 року

Процедура узгодження офіційних актів тривала кілька місяців: від партійного благословення ЦК (січень) до прийняття відповідного закону СРСР (квітень).

Хронологія цього процесу виглядала так:

25.01.1954 року Президія ЦК КПРС своїм рішенням погодила передачу Криму Україні. Представники республіканських органів влади – члени партії – отримали дозвіл проводити необхідні дії на місцях.

5.02.1954 року Рада міністрів РСФРР попросила Президію Верховної ради Росії розглянути питання доцільності передачі півострова.

Того дня Президія ВР РСФРР погодилася на пропозицію своїх міністрів.

13.02.1954 року Президія ВР УРСР ухвалила у відповідь Постанову, в якій Київ погодився прийняти Кримську область, запевнивши, що «уряд України подбає про дальший розвиток і процвітання народного господарства Криму».

19.02.1954 року Президія ВР Радянського союзу своїм Указом підтвердила «совместное представление Президиума Верховного Совета РСФСР и Президиума Верховного Совета УССР» про входження Криму до УРСР. Указ підписав голова Президії К. Ворошилов.

Цей день вважається офіційною датою, коли Крим увійшов до складу УРСР.

26.04.1954 року парламент СРСР видав закон, який ухвалив Указ Президії від 19 лютого та змінив радянську конституцію в частині територіального устрою РСФРР та УРСР.

Нові території УРСР у 1945, 1954 рр.
1954 року завершено встановлення кордонів УРСР

Поширені міфи про входження Криму до УРСР

«Дарунок Хрущова»

Серед противників Автономної республіки Крим у складі України найпоширеніший міф – дар Микити Хрущова. Мотивами такого «вчинку» найчастіше називають:

  1. Хрущов завдячував українським комуністам за підтримку в партійній боротьбі;
  2. 300-річчя «возз’єднання» українського народу з російським (до річниці Переяславської ради 1654 року).

Такі тези притягнуті за вуха, зважаючи на тогочасну ситуацію в Кремлі та реальний стан у Криму.

По-перше, Хрущов не був одноосібним правителем. Волюнтаристські вчинки, через які Микиту Сергійовича добре пам’ятають, припали на пізніші роки.

1954 року очільник Радин міністрів Г. Маленков і старі сталіністи (М. Булганін, К. Ворошилов, Л. Каганович, В. Молотов), що лишалися при владі, не дозволили б роздарювати території.

По-друге, передача Кримської області до УРСР стала нав’язаним тягарем. Як попередньо згадано, ситуація на півострові вимагала значної фінансової, кадрової, організаційної допомоги. Без указівки згори Київ не міг добродушно взяти регіон, через який могла провалитися 5-та п’ятирічка.

По-третє, участь Хрущова у передачі Криму до УРСР була пов’язана з умовлянням київських товаришів взяти під крило непростий край. Восени 1953 року перший секретар ЦК КПРС перебував у Криму, де йому пожалілися кримчани на нестерпні умови (див. про спогади О. Аджубея в згаданому матеріалі Петра Вольвача). Після чого Микита Сергійович прилетів до Києва, щоб переконати допомогти півострову.

Особливий статус Севастополя в РСФРР

Прибічники цього міфу стверджують, що входження Кримської області до складу УРСР не означало передачу Україні Севастополя (окремий статус міста республіканського підпорядкування за постановою Президії ВР Росії від 29 жовтня 1948 р.). Мовляв, у документах про Крим 1954 року не говориться про місто та скасування його особливого положення. Отже, Севастополь лишався у складі Росії.

Однак у Конституції (основному законі) РСФРР цей статус не було закріплено. Тому після 1954 року статус Севастополя міг визначатися лише за законодавством УРСР. Це місто є невіддільною частиною України.

Російський Крим

Серед аргументів, якими виправдовують росіяни анексію півострову є безпідставна теза про «російський Крим».

По-перше, у Росії привласнили давньоруську історію, якою обґрунтовують право на володіння Криму. Використовується, зокрема, епізод хрещення князя Володимира в Корсуні (Херсонес) та існування Тмутараканського князівства, до складу якого входив Керченський півострів.

По-друге, Крим, що опинився у складі Російської імперії 1783 року, був заселений різними етносами. Більшість становили кримські татари – корінний народ. Росіяни були прийшлими й лише в XX столітті стали більшістю.

Щоб цього досягти царському та радянському режимам довелося виселяти кримських татар, завозити й русифікувати інші національності (зокрема, українців, які з часом стали вважати себе росіянами). Так, кадрові офіцери ВМФ обох імперій, що служили, а потім жили у відставці в Криму, були повністю зросійщені.

Таганрог в обмін на Крим

Цей міф поширився 2014 року. Так український сегмент Інтернету відреагував на російську пропаганду. Хоча інформаційний шок від вторгнення росіян вже минув, на сторінках світової мережі зустрічаються свідчення про «переданий» Таганрог.

Насправді Таганрог (разом із містом Шахти та прилеглими землями) було передано до Росії 16.10.1925 року на підставі постанови Президії центрального виконавчого комітету СРСР.

Перед 1954-м українсько-російський кордон востаннє змінився 1928 року, коли було врегульовано межу між двома республіками, яка проходила по Слобожанщині.

Підсумки

1954 року остаточно закріплено кордони радянської України. Крим став її частиною через об’єктивні фактори (запустіння, господарський розлад, наявність в УРСР ресурсів для розбудови краю). Цей процес відповідав тогочасній законодавчій практиці.

ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (оцінок: 1, у середньому: 5,00 из 5)
Loading...

1 коментар для “Входження Кримської області до складу УРСР”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.