Аграрна політика у другій половині 1950-х – першій половині 1960-х рр.

Реформи Хрущова в сільському господарстві

З середини 50-х рр. сільське господарство СРСР стало об’єктом реформ Хрущова. Микита Сергійович уважав себе фахівцем у аграрній галузі, тому його бурхлива діяльність головним чином зосередилася довкола радянського села.

Аграрна політика у другій половині 1950-х – першій половині 1960-х рр. найбільше запам’яталася хрущовськими надпрограмами та першим імпортом хліба в 1963 році.

Можемо виділити два етапи:

  • 1955–1958 рр. – впевнене зростання сільського господарства;
  • 1959–1964 рр. – падіння темпів приросту та дефіцит основних харчів (хліб, молоко, м’ясо).

Важлива віха – березень 1958 року, коли радянський уряд (Раду міністрів СРСР) очолив М. Хрущов, максимально сконцентрувавши владу у своїх руках.

Передумови

Загроза голоду

У рік смерті Й. Сталіна становище сільського господарства СРСР, як і УРСР, було жахливим. Ще у жовтні 1952 року на партійному з’їзді відрапортували, що загроза голоду зникла. Проте 1953 року новий голова радянського уряду Г. Маленков визнав, що цифри приписані.

Ефективність господарств мізерна. Колгоспники не були зацікавлені в результатах праці.

Більшість населення країни – селяни, мали статус, наближений до кріпаків:

  • працювали за трудодні, які оплачувалися в кінці року, здебільшого натурою;
  • не мали паспортів і були невиїзними;
  • за кожне дерево, курку чи корову платили податок державі, незалежно від урожайності та плодючості.

Молодь утікала до міст.

Ситуацію не зміг виправити відновлений парк сільськогосподарської техніки. 1950 року її частка до 1940 становила:

  • трактори – 104%;
  • вантажівки – 120%;
  • комбайни – 95,3%.

Реформи Г. Маленкова (1953–1955)

Уряд Г. Маленкова приступив до реформ одразу. Нові перетворення ґрунтувалися на принципі: повернути економіку обличчям до людини. Так, збиралися змістити акцент з важкого машинобудування на легку промисловість, розгорнути соціальні програми, розвинути систему охорони здоров’я тощо.

Аграрна політика отримала особливу увагу. Щоб покращити ситуацію господарств і добробут самих колгоспників, уряд провів низку заходів:

  1. Запровадив тверде оподаткування, залежно від площі землі. До того податки збирали за прогресивною шкалою. Тобто найефективніші господарства платили більше, що знищувало мотивацію ефективно працювати.
  2. Різко підвищив закупівельні ціни. Так, у другій половині 1953 року ціни на м’ясо виросли в 5,5 раз, на молоко – в 2 рази. Згодом зерно «подорожчало» у 7,4 рази.
  3. Зменшив частку обов’язкового постачання державі. Плани хлібозаготівлі наблизилися до реальності. А сама «заготівля» стала «закупівлею».
  4. Списав борги колгоспам (кредитні та податкові).
  5. Знизив податки на присадибні (особисті селянські) господарства. 1954 року їх було на 60% менше, ніж у 1952, а 1958 року скасовано повністю. У сталінський період існував податок на плодові дерева, домашню живність, через що селяни часто позбувалися їх (рубали/різали).
  6. Держава зобов’язалася збільшити капіталовкладення в сільське господарство. Так, протягом повоєнної відбудови (1946–1950 рр.), на село в середньому йшло лише 7% усіх державних інвестицій.
  7. Перевів плату за використання МТС з натурної на грошову. До того часу колгоспи розплачувалися з машинно-тракторними станціями відсотком від урожаю. Часто це становило половину, при цьому цифра виводилася від прогнозу на основі біологічної врожайності. Тому нерідко селяни віддавали понад 50% від реального врожаю.

Голова уряду СРСР у 1953 – 1955 рр.

Такі заходи стимулювали селян збільшувати виробництво як на своїй присадибній ділянці, так і в колгоспах.

В результаті, протягом 1954–1959 рр. приріст виробництва сільськогосподарської продукції становив понад 7% щорічно.

Проте ці темпи та валовий збір урожаю не влаштовував уряд. Він удався до радикальних кроків, що увійшли в історію під назвою хрущовські надпрограми.

Хрущовські надпрограми – волюнтаризм у сільському господарстві

Реформи Маленкова позитивно вплинули в умовах командної економіки. Сільське господарство розвивалося поступально, без вибухового стрибка. Натомість Кремль не бажав чекати.

Освоєння цілини (1954–1965)

У Москві вирішили подолати проблему з хлібом, розоравши нові площі на схід від традиційних районів зернового виробництва: на Уралі, Поволжі, Північному Кавказі та в Казахстані. Останній регіон став центром «битви за врожай».

У вересні 1954 року новобраний Перший секретар Микита Хрущов висловився освоїти цілинні та перелогові землі. Партійне керівництво підтримало ініціативу нового лідера.

Тому «цілинна» надпрограма була колективним рішенням.

Збиралися освоїти 43 млн га, створюючи з нуля радгоспи та необхідну інфраструктуру на нових місцях.

З УРСР на цілину виїхало понад 80 тис. спеціалістів, вивозили сільськогосподарську техніку тощо. Українські колгоспники створили 54 радгоспи в Казахстані.

Вже 1954 року зібрано 27,1 млн т. на цілині, що становило майже 32% від загальнодержавного показника (85,5 млн т.).

1960 року це було 47% (58,7 млн т. з 125 млн).

Утім до кінцевого споживача доходило не все зерно. Зібраний урожай часто псувався, оскільки не вистачало зерносховищ, елеваторів, була відсутня переробка зерна тощо.

Швидко виснажились ґрунти, зазнали вітрової ерозії; виникли солончаки на попередньо осушених ділянках та інше. Ба більше, заходи з покращення врожайності спеціально ігнорувалися (не дотримувалися травопільної сівозміни, фактично заборонили пар – не засіювати поля через рік) та не вистачало мінеральних добрив.

До середини 60-х рр. ефективність господарств зменшилася на 65%. Крім того зернове виробництво виявилося збитковим. Собівартість зерна на 20% перевищувала середню по країні.

Попри освоєння цілини проблема з продовольством не зникла.

Кукурудзяна кампанія (1955–1964)

Можна вважати, що масштабне вирощування кукурудзи є персональною ініціативою Микити Сергійовича. Проект цієї надпрограми Пленум ЦК ухвалив на початку 1955 року.

Того року запланували засіяти 5,2 млн гектар кукурудзи проти 2,2 млн гектар 1953 року.

За зразок бралася американська технологія вирощування кукурудзи. Проте аграрні досягнення США розбилися від реалії радянської командної економіки.

У гостях у Р. Гарста

1962 року кукурудзяні посіви перевищували 20% орних площ. Однак через низьку врожайність (знизилася з 25,2 до 15 центнерів) валовий збір не перекривав урожаї традиційних культур, які було скорочено. Так, в Україні площі озимини скоротилися на 31%, а ярої пшениці – більш як утричі.

М’ясо-молочна кампанія

1957 року уряд проголосив «наздогнати та перегнати США» за виробництвом м’ясо-молочної продукції на душу населення. Озвучили нереальний термін виконання: за три роки.

Статистика, якою користувалися в уряді, переконувала, що темпи зростання радянської економіки в кілька разів вищі за американські, а різниця в добробуті громадян США та СРСР становить 40%. Проте статистика брехала.

Реально ефективність праці в СРСР відставала від західних показників. Так, щоб отримати 1 центнер молока колгоспнику необхідно працювати в 15 разів більше, ніж фермеру США. Для яловичини ця цифра становила 112 разів.

У колгоспах на 1 центнер зерна несли витрати в 7,3 рази більше, ніж на американських фермах. Радянська картопля виявилася у 5,1 рази затратною, ніж американська.

У результаті «битви за м’ясо та молоко» в магазинах СРСР зникли м’ясо та молоко.

Наступ на індивідуальні господарства

Хрущов щиро вірив, що його сучасники побудують світле майбутнє – комунізм. Тому настав час викоренити пережитки приватного володіння. Один із них – індивідуальне господарство. Яке, здавалося, відволікало жителів від роботи в колгоспах і на промислових підприємствах.

Цей процес виразно проявився після зняття Г. Маленкова з посади голови уряду СРСР (лютий 1955).

1955 року розпорядилися зменшити вдвічі площі присадибних ділянок.

1956 року оподаткували худобу, яку тримали в містах.

1959 року заборонили громадянам тримати худобу в містах і передмісті.

Як наслідок, скоротилося поголів’я тварин, на колгоспних ринках поменшало продуктів і виросли ціни.

Хоча 1964 року скасували низку обмежувальних указів, нові правила встановлювали ліміт на кількість худоби в особистому селянському господарстві. Коней і волів заборонено тримати.

Продукцію зі свого двору селяни здавали колгоспам/радгоспам. Продавати на риночках могли, маючи відповідну довідку сільської ради.

Хоча такі дії влади стали кроком назад, відносно аграрної політики Маленкова, ситуація була кращою, ніж за життя Сталіна.

Українські колгоспи та радгоспи у 2 пол. 50-х – 1 пол. 60-х рр.

Ситуація з господарствами неоднозначна. Так протягом 1951–1958 років валове виробництво зросло на 65%, а вже у 1959–1964 роки збільшилося тільки на 22%. Середньорічні темпи приросту скотилися з більш як 7% до 2%.

Колгоспи лихоманило від згаданих хрущовських надпрограм, які вони безпосередньо мали втілювати в життя. Це погіршувало показники розвитку.

1958 року реорганізовано МТС. Уся техніка продана господарствам, нерідко за завищеними цінами. Самі машинно-тракторні станції перетворено на ремонтно-технічні (РТС), які відтоді постачали колгоспам техніку, запчастини, нафтопродукти, отрутохімікати, добрива та займалися ремонтом.

Того 1958 року закупівельні ціни впали, відносно 1954–1957 рр. Природно, дохідність господарств знизилася, зросла заборгованість перед країною.

Державні дотації

Утім держава фінансово підтримувала сільськогосподарські підприємства.

Так, 1963 року вона надала короткі кредити на закупівлю молодняку, насіння, добрив.

1964 року списала заборгованість за техніку.

Зросла частка державних інвестицій:

  • у 1951–1966 рр. – 15,6% від загальних асигнацій в економіку;
  • у 1961–1965 рр. – 16,5%.

Нагадаймо, що протягом 1946–1950 рр. ця цифра становила 7%.

Унаслідок такої підтримки протягом 1958–1965 рр. якісно покращилися парк сільськогосподарського транспорту та технічні засоби. Поряд із традиційною технікою (дизельні гусеничні та колісні трактори, навісні машини та знаряддя, самохідні комбайни, гідравлічні пристрої) з’явилися нові зразки: зернові токи автоматизовані, доїльні апарати, механізоване водопостачання, пристрої для приготування кормів тощо.

Протягом 1953–1965 рр. споживання електрики зросло у 16,3 рази – до 4,5 млрд кВт/год.

Але цього було недостатньо. До загальної електричної системи під’єднано лише 88% радгоспів і 69% колгоспів. Культурно-побутові потреби села лишалися на низькому рівні. Підприємства неналежно забезпечені мінеральними та органічними добривами, що негативно впливало на врожайність тощо.

Державна закупівля зерна, що замінила заготівлю була примусовою. Її частка для колгоспів зросла:

  • 30,4% зібраного урожаю (6 млн т./рік) у 1956–1960 рр.;
  • 40,2% (9,1 млн т./рік) у 1961–1964 рр.

Радгоспи здавали врожай до 100%.

Кількість радгоспів зросла з 935 до 1343 (за 1950–1965 рр.). вони вдвічі-втричі перевищували розміри колгоспів та займали 16% посівної площі в УРСР.

Прибутковість VS дефіцит харчів

Попри негативні тенденції, українські сільськогосподарські підприємства були рентабельними. Так, 1960 року рентабельність становила 29,7%, 1965 року – 44%.

Завдяки державним інвестиціям колгоспи й радгоспи мали фінансову стабільність в умовах падіння господарських показників.

УРСР перекривала свої потреби власними силами. Однак проблеми проявлялися через ситуацію в єдиному народногосподарському комплексі Радянського Союзу. Тому в Україні спостерігався дефіцит і українцям доводилося «діставати» продукти.

Наслідки аграрної політики М. Хрущова

  1. Основний результат – нестача базових харчів: у магазинах з’явилися черги за хлібом, м’ясом і молоком.
  2. Обмежено економічну самостійність колгоспів та індивідуальні селянські господарства (Хрущов згорнув реформи Маленкова).
  3. Хрущовські надпрограми виснажили ресурси держави та негативно вплинули на загальну продуктивність у сільському господарстві.
  4. Через екстенсивний розвиток економіки аграрний сектор України та СРСР стає збитковим і ще більше відстає від західних показників.
  5. З 1963 року Радянський Союз імпортує зерно із закордону.

Окремий момент – розлад між керівництвом УРСР та Хрущовим через різне розуміння сільськогосподарських питань. Лідери КПУ відвернулися від першого секретаря та підтримали змовників, які в жовтні 1964 року зняли Микиту Сергійовича з посад Першого секретаря ЦК КПРС та голови уряду СРСР.

ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...
ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.