Стан сільського господарства УРСР на початку 1950-х років

Виконали. Майже. З натяжкою… З надмірними зусиллями пролетаріату та нещадною експлуатацією селян

Сільське господарство перебувало в катастрофічному стані, на відміну від промисловості УРСР, яка 1950 року загалом вийшла на показники 1940-го або перевершила їх.

Так того ж року валовий сільськогосподарський продукт становив 91% довоєнного врожаю, хоча посівів було збільшено мало не на 3 млн гектар.

Причини кризового стану сільського господарства УРСР

Наслідки війни

Бойові дії, що двічі прокотилися українськими землями, підірвали матеріально-технічну та соціальну базу:

  • нестача елементарних знарядь (дефіцит тягл, не говорячи про комбайни, трактори, автотранспорт);
  • жінки та підлітки – 80% робочої сили (чоловіки в армії, в таборах або загинули);
  • падіння виробництва (скорочення поголів’я худоби, низька врожайність).

«Особлива» відбудова села

Темпи зростання промисловості та сільського господарства в СРСР у 1951–1965.
Взято звідси.

 

Загальні капіталовкладення (із державними та колгоспними внесками) на відбудову села сягали 15% від інших галузей СРСР.

При цьому, більшість населення УРСР проживала в сільській місцевості. Так за даними найближчих переписів його частка становила:

  • 1939 року – 66,5% (без Закарпаття);
  • 1959 року – 54,3%.

Радянська влада вбачала в селянах джерело капіталу для відновлення промисловості. Вона нещадно експлуатувала колгоспників, закуповуючи в них продукти за безцінь.

План хлібозаготівлі був нереальним, щоб його виконати. Через надмірні вимоги та посуху першого мирного року відбувся голод 1946–1947 рр.

Посуха 1946 року та голод

З одного боку голодують і гинуть люди (біля 0,8 млн осіб), з іншого знову падає врожайність. Втрачено час на відновлення села.

«Ножиці цін»

Виробники свою продукцію здавали державі (не менше від плану хлібозаготівлі) за фіксованими цінами, які зберігалися на рівні 1930-х років. Частина врожаю зараховувалася до насінного фонду колгоспу.

Решта виробленого розподілялася між колгоспниками відповідно до кількості відпрацьованих трудоднів. Але цього часто було недостатньо, щоб належно прогодувати родину.

Тому селяни працювали на присадибних ділянках, тримали домашню худобу. Надлишки могли продати державі. Інші джерела збуту заборонено. В тогочасній УРСР вільний ринок не працював.

Держава продавала продукти з накрученими цінами (див. таблицю).

Продукти

Закупівля

Продаж

пшениця (1 кг)

0,01 крб

0,31 крб

(1 кг борошна)

яловичина (1 кг)

0,23 крб

1,5 крб

молоко

0,028 крб

0,22 крб

Колгоспники стали заручниками системи: здавали продукти за цінами, нижчими за собівартість, купували за завищеними («ножиці цін»). Після 1930-х років вартість промислових товарів зросла до 20 разів.

Так селяни додатково фінансували державний бюджет.

Відсутність нормальної оплати праці. Трудодні

Робота колгоспників не оплачувалася адекватно. За неї платили один раз у кінці сезону. Фонд оплати становили натура та гроші, які лишилися після:

  • виконання плану хлібозаготівлі;
  • формування насінного та матеріального резерву.

Частка, яку отримував колгоспник, залежала від суми виконаних трудоднів. У народі їх називали «паличками» (тобто вертикальна відмітка, якою помічали в журналах робіт). Найпростіша праця оцінювалася в 0,5 трудодня, найтяжча – в 4,5 (її оцінювали за 7–9 категоріями).

Селянам не вистачало такої оплати. Це вплинуло на ефективність колгоспного господарства в цілому, адже колгоспники не були зацікавлені в результатах роботи. Щоб прогодувати родину, вони займалися промислами, йшли на заробітки, приділяли більше уваги присадибному господарству.

Податковий тиск

Держава обклала податками особисте господарство колгоспників. Оподаткування будувалося на прогресивних ставках: податок нараховувався від загальної суми доходу за окремими видами продукції та не залежав від розмірів господарства.

Так, за фруктові дерева платили певну суму не залежно від урожайності, а з курей бралася певна кількість яєць, незалежно від того, чи вони неслися. Тому дерева потрапляли під сокиру, а поголів’я – під ніж.

Це нищило добробут селян, який повністю залежав від персонального господарства, зважаючи на дефіцит товарів і неможливість їх широко купувати. Грошей у села не було, оскільки:

  • платили за трудодні переважно натурою;
  • 1947 року держава завуальовано конфіскувала у селян 90% карбованців.

Грошова реформа 1947 року

Сутність грошової реформи – обміняти старі банкноти на нові за схемою:

  • готівка у співвідношенні 10 до 1 (1 тис. старих карбованців на 100 нових);
  • гроші на рахунку в ощадкасі до 3 тис. крб – 1:1 (без переоцінки!);
  • вклад обсягом 3 – 10 тис. крб – 3:2;
  • вклад понад 10 тис. – 3:1 (тобто зменшувався на дві третини).

Таким чином, більшість сільського населення, яка тримала гроші на руках (через недоступні ощадні каси), втратила 90% карбованців.

Люди опинялися у безвиході та втікали до міст попри паспортний контроль. Протягом 1949 – 1953 рр. по всьому СРСР (за винятком західних областей) працездатних колгоспників зменшилося на 3,3 млн.

Не допомогло укрупнення колгоспів. До кінця 1950 року їх кількість скоротилася на 42% (усього 19,3 тис.).

Після 1947 року зберігалася загроза голоду. Так, у жовтні 1952 року на XIX з’їзді КПРСС заявили, що зернову проблему розв’язано – зібрано 130 млн т. урожаю. Проте 1953 року голова уряду СРСР Г. Маленков пояснив, що ці цифри були завищенні в рапортах, де показували біологічну врожайність.

1953 року сільське господарство почали реформувати.

Деякі особливості в західних областях УРСР

З одного боку, поки тут ще тривав процес колективізації та в селян лишалася земля, сільськогосподарське виробництво було самодостатнім. Голод 1947 року обмину Західну Україну. Жителі Наддніпрянщини навіть пробиралися сюди по хліб.

З іншого боку, західноукраїнське населення зазнало посилених репресій. Зокрема через підтримку ОУН –УПА місцевих жителів переслідували та виселяли. Як результат, меншало господарів, пустіли села.

Коли на початку 1950-х років завершилася колективізація (4,6 тис. колгоспів і радгоспів замість 1,5 млн одноосібників), сільське господарство Західної України мало ті ж проблеми, що й решта областей УРСР.

Підсумки

  1. Відбудова сільського господарства була неналежною. В село вкладалося лише 15% усіх «відбудовних» асигнацій (7% – внесок держави).
  2. Господарства були малоефективними попри відновлення автопарку (комбайни – 95,3%, вантажівки – 120%, трактори – 104% довоєнної кількості) та укрупнення колгоспів-радгоспів. Селяни не були зацікавленні в результатах праці через неадекватну систему оплати.
  3. Село фінансувало відбудову (як і індустріалізацію). Крім надмірної хлібозаготівлі забирали ресурси у селян «ножиці цін», грошова реформа 1947 року.
  4. Сільське населення потерпало від голоду 1946 – 1947 років і втечі працездатного населення до міст.
  5. У західноукраїнських областях завершилася колективізація, з якою виникли проблеми, знайомі наддніпрянцям.
  6. 1953 року через загрозу голоду та неспроможність репресивними механізмами подолати системні негаразди в сільському господарстві уряд Г. Маленкова погодився здійснити реформи.
ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...
Стан сільського господарства УРСР на поч. 1950-х рр. * Минуле та теперішнє
Назва статті
Стан сільського господарства УРСР на поч. 1950-х рр. * Минуле та теперішнє
Автор
Видавець
Минуле та теперішнє
Логотип
ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.