Етапи перебудови в СРСР

Загальноприйнята періодизація перебудови СРСР відсутня. Оскільки процес реформування Радянського Союзу не був послідовним (керівництво держави не мало єдиного уявлення про політику реформ) в літературі поширилися два варіанта періодизації. У них етапи характеризуються за:

– спробами визначити сутність (концепцію) реформ і втратою центральною владою контролю над політичними процесами;

– подіями, які можна назвати визначними вододілами розвитку Радянського Союзу протягом 1985–1991 років.

Простішою для запам’ятовування та загального розуміння перебудови СРСР є перша схема. За нею виділяють такі етапи:

І. 1985–1986 рр. – політика «прискорення».

У квітні 1985 р. Пленум ЦК КПРС постановив реалізувати до 2000 року низку економічних, соціальних заходів, які мали подолати відставання СРСР від розвинених країн світу та покращити становище радянських громадян.

Планувалося, що ці заходи відбудуться за рахунок інтенсифікації виробництва, застосування досягнень науково-технічного прогресу в суспільстві та економіці, оновлення командно-адміністративної системи, посилення трудової дисципліни тощо. Тобто справжніх реформ не передбачалося.

Оскільки запас міцності радянської моделі державного управління давно вичерпався, така політика «прискорення» не дала результатів. Стало очевидним, що ефективні реформи неможливі без запровадження певних ринкових механізмів.

ІІ. 1987–1990 рр. – власне перебудова СРСР.

У січні 1987 р. Пленум ЦК КПРС розпочав реальні реформи згори. Тоді генеральний секретар М. Горбачов виступив з доповіддю «Про перебудову та кадрову політику партії». Започатковано політику реальної гласності та лібералізації. Критика дій влади стала реальністю. Також реальним виявилося оновлення державного апарату. 1989 року під час чергових виборів до загальносоюзного парламенту потрапили демократи та дисиденти.

З’явилися перші законодавчі норми, які стосувалися ринкових механізмів в економіці, залучення іноземних інвестицій. Це, зокрема Закон «Про індивідуальну трудову діяльність» (вступив у дію в травні 1987 р.), який дозволив легалізувати підприємницьку діяльність у формі кооперативів, постанова Ради міністрів СРСР про створення спільних підприємств за участю іноземного капіталу (січень 1987) тощо.

ІІІ. 1990–1991 – загострення соціально-економічної та політичної кризи. Розпад СРСР.

Під впливом соціальних негараздів у різних частинах Радянського Союзу активізувалися виступи незадоволених, які набули кілька форм. Одна з них – національна боротьба. Етнічні конфлікти завжди мали місце в радянській історії, проте державний апарат їх замовчував, за необхідності придушував непокірних. Це стало неможливо з початком гласності та лібералізації й процесу економічної та політичної децентралізації. Загалом національні виступи можна розрізнити як: (а) прагнення до самостійності окремих республік та (б) розв’язання міжетнічних суперечок на місцях (деякі переросли у збройні конфлікти).

В Україні активна фаза перебудови затягнулася. Вважається, що перший секретар республіки В. Щербицький послужив певним гальмом на старті реформи.

ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...
ПоганоМожна кращеПочитати на разДобреЧудово (Станьте першим, хто оцінить статтю!)
Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.